Приблизно рік тому ми з дружиною вирішили жити окремо у різних кімнатах нашої київської квартири, щоб не дратувати одне одного дрібницями і не набрида́ти. Зрештою, у кожного з нас свої справи і вподобання.
Наприклад, моя дружина Оксана обожнює слухати музику дуже голосно і вперто не хоче користуватися навушниками. А я у цей час люблю читати книжки в абсолютній тиші або дивитись улюблені телесеріали. Часом беру додому роботу й спілкуюся телефоном із клієнтами. Це може заважати їй. Тому ми ухвалили: кожен у власній кімнаті. У нашій двокімнатці обидві кімнати облаштовані, тож хочу поділитися своїм досвідом роздільного проживання.
Найважливіше правило ніколи не заходити без стуку. Це така приємна річ: ти в своїй кімнаті, зайнятий своїми справами, і ніхто не заходить без дозволу, не випитує й не відволікає. Можна подумати: хіба так важко постукати?
В дитинстві у Львові я мав власну кімнату, але двері завжди були відкриті й батьки могли зайти будь-якої миті: чи я читаю, чи сплю, чи граюся. І кожного разу я мав щось придумувати, відповідати на питання, і через це часто почувався некомфортно.
А зараз я просто через зачинені двері кажу Оксані, що зайнятий, і якщо не хочу спілкуватися не впускаю. Вона також не нав’язується, займається своїми справами. Це прекрасно!
Особистий простір справжнє щастя! Заходжу в свою кімнату й роблю все, що заманеться, не погоджуючи свої дії ні з ким, не питаючи дозволу. Розташовую свої речі як хочу, іноді навожу порядок, іноді дозволяю собі безлад. Це мій простір, мій острівець.
Є й певна цікавість… Чіткий кордон між «моє» і «чужe» лише додає взаємної поваги. Я шаную простір Оксани і, перш ніж зайти до неї, питаю дозволу. Якщо вона погоджується це особливо приємно. Така повага та невелике дистанціювання підтримують цікавість, як у стосунках на початку знайомства, коли ти ще не впевнений, чи запросить тебе дівчина ближче.
Багатьом чоловікам відомо, що коли починаєш жити разом, гострота відчуттів ніби зникає, все стає надто звичним. Коли дружина поруч постійно це одне, а коли є особистий простір зовсім інше. Таке розділення кімнат вирішує купу дрібних проблем.
Який з цього висновок?
Якщо говорити про багатих людей, що мешкають в будинках на Оболоні чи у Вишгороді з десятьма кімнатами і купою ванних, для них це звична річ. А для простих киян справжня знахідка!
Знаю чимало сімей, що мають дві кімнати, та живуть усі гуртом в одній, а іншу віддають дітям. Якщо є третя облаштовують там вітальню. Але навіщо так? Адже особистий простір потрібен і чоловіку, і жінці, навіть у звичайній хрущівці. Важливо навчитися поважати межі одне одного.
Головний сенс у тому, що турбота та любов це ще й вміння дати одне одному простір. У цьому й полягає справжня близькість у родині: шанування особистої свободи кожного.
