Щоденник, 5 червня, Київ
Сьогодні на роботі зі мною сталося щось дивне. Робочий день ще не закінчився, і я, як завжди, сиділа поруч із директоркою, записувала всі її слова на нараді й намагалася не показувати свою втому. У кабінеті було душно. Здавалося, повітря стало густим, а власні думки ніби тонули у ньому. Пульс у скронях нагадував барабанний бій, серце билося значно швидше, ніж зазвичай. Я глибоко вдихнула, але жодного полегшення не відчула. В грудях зявилося тяжіння, неначе мене обережно пригасала невидима вага.
В якийсь момент все навколо ніби попливло. Я вхопилася за край столу, щоб не впасти, тихо вибачилась і встала, намагаючись виглядати якнайспокійніше. Ноги були ватяними. Директорка щось перепитала, але я вже ледь розчувала її голос.
Я вийшла на вулицю, й прохолодний київський вітер торкнувся обличчя, але полегшення не принесло. Стала ще слабшою. Спустилася у сквер біля офісу. Там, на лавці, вперше за весь день дозволила собі заплющити очі й відпустити усі думки.
Через кілька хвилин, коли я розплющила очі, побачила біля себе старого чоловіка. Йому було понад сімдесят, одягнений у просту куртку й у затерту шапку. У нього був спокійний, уважний погляд. Він тримав мене за запясток і наче роздивлявся мою руку.
Що ви робите? прошепотіла я, намагаючись вирвати руку. Не чіпайте, цей браслет подарунок мого чоловіка.
Він не сперечався, лише тихо сказав:
Пані, ви погано себе почуваєте через цей браслет. Погляньте уважніше.
Я подивилась на масивний золотий браслет, який носила постійно останні місяці. В одну мить мені стало моторошно: там, де браслет торкався шкіри, золото почорніло плямами, ніби хтось навмисно провів по ньому тінню.
Хто ви? ледве вимовила я, відчуваючи невідомий страх.
Я колишній ювелір, спокійно відповів дідусь. Понад сорок років працював із золотом. Коли побачив, що ви ледве тримаєтесь на ногах, випадково звернув увагу на ваш браслет. Звичайні люди цього не помітять.
Що це означає? голос у мене тремтів.
Це сліди таллію, тихо відповів він. Дуже небезпечна отрута. Її наносять тонкою плівкою на золоті речі, вона вбирається через шкіру й повільно отруює людину. Але золото реагує темніє.
Ви хочете сказати
Дідусь кивнув.
Той, хто подарував цей браслет, знав, що робив. Він хотів, щоб ви слабли, хворіли й одного дня просто не змогли піднятися.
Я дивилась на прикрасу, потім на свої руки. Перед очима виринув образ мого чоловіка холодний погляд, надмірна турбота останнім часом і постійні слова: «Не знімай, це мій подарунок».
У цей момент я все зрозуміла.
Старий обережно зняв браслет і загорнув у власний носовичок.
Вам треба негайно звернутися до лікарів та в поліцію, сказав він. І ніколи більше не одягайте його.
Я мовчки кивнула. Сиділа на лавці, стискаючи тремтячі пальці, й усвідомлювала, що тільки що залишилася живою завдяки випадковій зустрічі.
