Ти знаєш, що скажу тобі про ранкові дзвінки? От просто дуже-дуже ранкові.
Буквально нещодавно дружина брата мого чоловіка почала мені дзвонити о пятій ранку. Телефон у чоловіка теж пищав його сестра йому дзвонила у той самий час. Очі ледве відкрила, а вони вже на зв’язку. Такої нахабності я ще не бачила.
Я тільки підняла слухавку і чую:
Чого ще спиш? До одинадцятої ми вже їдемо у справах, слідкуйте за дітками. Вони вже під вашим парканом.
Я навіть ще слова не встигла сказати, а вони вже кинули трубку…
Я і чоловік тільки переглянулися. Які ще діти під парканом о такій годині?
Чоловік швидко натягнув кофту й вибіг на двір. Наші собаки лаяли, наче почули чужих. Точно щось діється!
І справді, троє наших племінників стоять під хвірткою колом. Я в шоці.
Завели дітей додому, почали дзвонити їхнім батькам, зясовувати, що сталося. А нам тоді кажуть:
Ви що, не любите онуків? Грошей не даєте, подарунків майже немає. Хоч хоч трохи часу з ними проведете. А ми маємо зараз дуже важливі справи. Заодно виправите свою репутацію в очах дітей.
Ми з чоловіком офігівши. Найменшому дитині ще й року немає, навіть підгузків і дитячого харчу не залишили.
Добре, що в нашому Києві є цілодобовий супермаркет. Чоловік швиденько помчав, скупив усе необхідне для дітей ну, маємо ж чимось їх годувати.
Мучилися з ними добряче. Діти сварилися, не хотіли лягати спати, вередували. Зрозуміло, що в таку рань їх розбудити ще те діло. Але не їхня ж це вина.
Батьки зявилися тільки о третій дня. І то лиш після того, як ми пять раз подзвонили. Діти ж чужі зовсім інший рівень відповідальності.
А потім ще й дорікнули: мовляв, і підгузки, і їжу не ті купили. Але пакети з продуктами все ж додому забрали.
І ось тепер ми не знаємо, як себе від цього вберегти. Боїмося, щоби знов не прокинутися і не побачити своїх племінників о пятій під дверима. Чесно досі страшно, аж мурахи по шкірі…
