Кожен, хто працює, зрозуміє мій стан, коли дзвонить домофон у єдиний вихідний.
Ще не встигла як слід прокинутись, перша думка чомусь проблема з сантехнікою, й побігла перевіряти: чи не затопила я сусідів, бо саме таке було півроку тому. Ванна і кухня сухі значить, від сусідів з першого поверху інцидент не повторився.
Дзвінок не припиняється, слухняно йду до дверей, і бачу спочатку валізи, а вже за ними людей.
Та я б тебе й на вулиці не впізнала! вимовила літня жінка, ніби жартома, але виходить трохи дивно.
Я лихоманково згадую, хто це…
Придивляюсь уважніше до чоловіка, що стоїть поруч він усміхається і простягає руку. Далі визирає хлопець слава Богу, хоч він не долучається до здогадок. Але жінка каже: Ну що, що стоїмо на порозі, пустиш уже до квартири? Перепрошую, пустиш?
Ти що, забула дядька Миколу? Я ж за тобою наглядала! А це (показує на хлопця) твій двоюрідний брат, він поступив у Львів і поки що не має, де зупинитись. Тому й вирішили: хай живе у тебе. Ліжко купимо пізніше, все вирішимо. А ще гостинці привезли! Батько твій не дзвонив?
Ні, нічого не казав… Мабуть, забув, розберемось без нього! Що значить розберемось? Він тут житиме?
Авжеж, ти ж наглядатимеш за ним, у чужому місті все не так просто! Я ні за ким не планувала доглядати, тим більше, наречений мій часто буває у мене, тут і так мало місця. Будемо шукати варіанти… Не хочу варіанти. Для студентів є гуртожитки я ж сама так жила! Та що ти! Гуртожиток це не варіант!
Родичі вже помітно нервують та намагаються пронести валізи до оселі, але я стою на заваді. Розумію: якщо чемодани опиняться у моїй квартирі не виведеш їх звідси потім і силою. Попросила дати мені пять хвилин, повела їх до гуртожитку університету, куди вже був зарахований брат.
У відповідь почула эгоїстка і все одно чужа людина, усмішки зникли, а згодом зникли й самі родичі з валізами. Після цього я подзвонила батькам що це таке?
Мама образилась і пригадала: У тебе родинного духу, Оксано, геть немає.
