Коли ми були молоді, наш колектив друзів був справжнім виром пристрастей та інтриг. Серед нас була пара Марко та Ярина. Марко завжди був душею компанії, з найкращим почуттям гумору, а Ярина відповідала йому своєю життєрадісністю. Проте сварки між ними виникали часто й через зовсім незначні дрібниці. Памятаю, як колись ми організували у мене вдома вечірку, а Марко мав зустріти Ярину на зупинці тролейбуса в центрі Львова.
Як це зазвичай бувало, Ярина запізнювалася, а Марко із притаманною йому терплячістю чекав. Помітивши у натовпі дівчину з пишним кучерявим волоссям, як у Ярини, і схожим стилем, він вирішив пожартувати. Підкрався до неї ззаду, обійняв за талію, вдаючи жартівливу витівку, і почав її піддражнювати. Але, на свій подив, зрозумів, що це зовсім не Ярина. Дівчина скрикнула, а Марко лише тоді збагнув, яку помилку вчинив.
Ситуація швидко загострилася, дівчина викликала поліцію. Зрештою, усе владналося, але Марко змушено провів немало часу у відділку разом із цією незнайомкою, яку звали Ангеліна. За ті сорок пять хвилин, які вони провели разом, Марко і Ангеліна знайшли спільну мову і навіть відчули, що їм цікаво одне з одним. Минуло чотири місяці, й Марко з Ангеліною одружилися. Тепер у них двоє синів, які вже вищі за батька.
Ярина довго намагалася повернути Марка, навіть поводилася нечемно з Ангеліною, однак зрештою відпустила цю історію. Врешті, й у Ярини все склалося добре. Марко часто згадує той день: як усе розгорталося, як доля неочікувано змінила його життя. Він переконаний саме так мало статися.
Життя завжди здатне здивувати несподіванки й випадковості прямують до наших справжніх шляхів. То ж піднімемо келих за долю й за ті невидимі повороти, які пишуть наші історії!





