Кажуть, що за все, що відбувається в нашому житті, відповідаємо ми самі і винні теж тільки ми. Який вибір зробили сьогодні, так і житимемо завтра.
От я і зробила «шикарний» вибір свого часу зв’язала свою долю з чоловіком, якого, як тепер розумію, навіть серйозним назвати було тяжко. Колись у юності так кохала того Миколу, що аж очі не бачили, серце не слухало. Знала ж, що той кепський герой по гульках та пригодах, але тішила себе, що зміниться ну як же для мене не зміниться? Хотілось вірити в чудеса. А люди, як зясувалося, не міняються.
Навіть після народження сина, той мій Коля продовжував розважатися, наче й не одружений. Щомісяця до мене доносилися цікаві історії про його чергові «походеньки» від сусідок, від подруг і навіть від власних родичів стало чути більше, ніж хотілося. Було соромно, прикро, й досі памятаю цей «букет» почуттів. Пять років я це все тягла, потім махнула рукою та оформила розлучення.
Єдиний плюс Коля мій не був аж таким жадібним. Залишив мені свою квартиру мовляв, не подавай на аліменти, і квартирантам здавай. Я ж не хотіла там жити ні дня. Здала її, а сама до мами, бо їй потрібна була моя допомога. Так і жили собі, втрьох.
Гроші з оренди витрачала на сина: школа, одяг, секції різні, то на екскурсії, то ще на щось для трохи кращого дитинства. На комуналку, продукти, мамині ліки витрачала з того, що ще лишалося. Мама довго хворіла й була лежачою. Думала, мій син цінує, скільки я для нього робила і ще роблю. Тепер мені вже 57, діабет загнав на інсулін колюся, збираю волю докупи й живу, як вмію.
Працювати нікуди не можу: хто мене візьме, з таким здоровям та й із руками не з того місця? Немає й пенсії, бо роботи міняла часто, платити за офіційним ніколи не було жодного бажання все підробітками або на ринку, щоб більше було на руках. Одним словом, тримаюсь на тих доходах, що йдуть від оренди тієї квартири.
Мій син уже 31 рік має, і нещодавно вирішив оженитися. Повідомив мене так радісно, що він із дружиною житимуть у тій самій квартирі. Я питаю: «А за що мені тоді жити?» А він спокійно так: «Мамо, то вже твої проблеми». І що мені робити? Ні заначки, ні грошей, ліки потрібні безперервно, їсти щось треба, рахунки платити Як так син зі мною? От як він може так? А головне навіщо?
