Місяць тому я нарешті стала бабусею. Літала в хмарах від щастя, вже мріяла про той день, коли зможу обійняти малечу, але… гості ми там, як виявилось, небажані. Невістка на нас дивиться, як на комісію з податкової, а її мама підсмикує брову щоразу, як заходжу. Та ми ж не з порожніми руками і подарунки принесли, і гроші, і ще щось корисне, але вони лише перелякано кивають, немов я прийшла на екзамен з біохімії.
Я взагалі-то щиро ображена я ж прям як справжня українська бабуся! Моя донька Оксана, до речі, теж хотіла як краще: поділитись мудрістю, все ж таки, трьох дітей виростила. Але нікому ті поради не треба, ще й півподарунків повернули! Мовляв, навіщо новонародженому ті плюшеві зайці? Та він же виросте і тоді все знадобиться! Ну хіба не дивина?
Коли прийшли в гості, навіть кави не запропонували. Син мій, Демян, скромненько крутиться по кутках, слово не скаже видно, хто в цій хаті головна. Повернулись додому, я тихенько в подушку розридалась: не такої зустрічі чекала.
Відтоді онука бачу лише на фото у вайбері, бо на поріг нас не кличуть. Кличу дітей до себе невістка навіть слухати не хоче. Сина просила: «Демянчику, прогуляйся з внучкою у парку!», а він: «Та ніяк, мамо, ну ніяк» Вона його контролює навіть у Viber-шагу, а відпустити нікуди не хоче.
Ще їй щось не сподобалось у тому, що дитину перевела на суміш. Вона боїться, що будемо її шеймити Яка там! Мені головне бачити онуку, бо кожна мама ростить дітей як сама знає. Хай би вже зустрілась!
Колись із невісткою наче порозумілись, її батьки приємні люди. А як тільки зявилась онука подивись, наче підмінили людину! Я ж їй нічого злого не зробила, за що ж така зміна погоди? Подружки мені не вірять: як це так, онука є, а я її тільки по фото знаю!
До речі, квартира, у якій живемо, записана на моє імя ще з мами. Хотіла продати і поділити гроші між Демяном та Оксаною. Але після таких подій чоловік мій, Степан, і чути не хоче. Каже: «Ліпше вже квартирантам здамо, аніж роздавати невдячним дітям. Бо ж подивись, на старість залишимось лиш із кішкою Муркою!» Ось так. Видно, таки правду каже: на старості нікому ми не потрібні От такі наші галицькі реалії із сумом, але з гумором.
