Вікторія стояла на порозі, міцно тримаючи за руку Марка. В її очах читався страх, а ноги ледь тримали.
Мамо, це моя дівчина, сказав Марко, повернувшись із чергового відрядження.
Він не був удома дві тижні, і цього разу прийшов не сам. Марко з батьками мешкали у двокімнатній квартирі в Києві. Тож ночами Вікторія спала у його кімнаті, а Марко сам йшов ночувати на кухню.
Де ти її знайшов? запитала мати. Зараз всі молоді в яскравому, а в неї навіть сережок у брові нема.
Мамо, мені пощастило. Я зустрів її у гуртожитку, куди мене поселили від університету. Вона виросла у дитбудинку.
Наступного ранку сестра Марка навідалася до матері.
Де твої молоді?
Пішли до РАЦСу подавати заяву.
Ваш Марко ще такий молодий. А навіщо йому ця сирота? Сховай усе цінне, бо хто знає, що в неї на умі.
Що ти таке говориш?! розсердилася мати.
Я ж теж з дитбудинку, що я, гірша від вас? втрутився батько Марка, заступаючись за дівчину.
Почекай, ще її рід проявиться, не зупинялася сестра.
Не смій так говорити про Вікторію! не витримав чоловік.
Батьки Марка вважали, що син має право сам вирішувати свою долю.
Тож не втручалися в його вибір. Молоді спочатку жили разом із батьками Марка, а далі планували окреме житло. Насправді, Вікторія зовсім не вміла господарювати. Свекруха не раз думала здатись, та свекор завжди підтримував невістку.
Згодом Марко повідомив, що Вікторія вступатиме до університету на філологію. Виходило, що одна зарплата буде на всіх. Звісно, свекруха не була в захваті, але не могла перечити: і вона знала, що зараз без диплома нікуди.
Минув час, молодята переїхали на зйомну квартиру. Вікторія знайшла підробіток навчала дітей української мови.
Свекрусі ставало жаль сина. Вона просила їх пожити знову разом, але свекор дотримувався вибору молодих.
Якось сестра свекрухи принесла дві сковорідки.
Диви, в мене є зайва. Хочеш, одну купиш для дітей. Усім зараз важко, а їм іще більше.
Мої діти прекрасно справляються. Вікторія вчиться, і ще й устигає й прибрати, і наготувати, відповіла свекруха.
Свекруха подарувала сковорідку невістці й одразу навчила: користуйся тільки дерев’яною ложкою!
Минув тиждень. Свекруха завітала в гості й застала Вікторію на кухні у сльозах.
Котлети згоріли, плакала вона, та ще й сковорідку зіпсувала шкрябала металевою губкою. А це ж від вас подарунок…
Годі, заспокоювала її свекруха.
Марко застав їх обох на підлозі. Хотів уже щось сказати, але махнув рукою, зрозумівши: жінки самі розберуться.
Минуло вісімнадцять років. Вікторія вже працює заступницею директора. За ці роки вона стала для свекрухи як рідна донька, а колишня її суперниця так і залишилася з заздрістю в серці.
Хіба важливо, де виросла людина, якщо у неї чисте й добре серце? Справжня рідня це ті, хто став твоєю сімєю по душі, а не по крові.
