Я, Олександр Коваленко, все життя пишу скромні нотатки про те, що відбувається в моїй родині. Моя мама, Дарина, у свої 32 роки була просто щасливою матірю. Ми мешкали разом у Львові, а я працював менеджером в маленькій фірмі. Дарина майже весь свій час присвячувала мені. На вихідних нас чекало безліч справ: обовязково вирушали на львівський ринок. Хоч ця метушня мене й втомлювала, та заради мами я терпів усе. Мама неквапливо ходила рядами, підбирала овочі та фрукти хоча можна було просто все купити в супермаркеті вдвічі швидше, але саме в цьому сімейному обряді відчувалася особлива теплота.
Після ринку рушали в село доглядали город. Наступав час засолювання огірків та помідорів, хоча ані я, ані мама не любили маринади. Робили ми це виключно для родичів і друзів бо така традиція. Дарина сяяла від щастя, що її 32-річний син досі поряд.
Одного дня я наважився сказати: “Мамо, я планую одружитися.” Моя обраниця спокійна і скромна Марічка, справжнє українське імя і походження, їй двадцять пять. Ми з Марічкою придбали квартиру у Львові, але теща порадила здати її в оренду, а поки що пожити з мамою: “Гроші зараз вам, молодій родині, не будуть зайвими. Ми погодились.
Дарина знову була щаслива, бо я залишився поруч. Але раділа недовго: я проводив усе більше часу з дружиною. Вечорами ми з Марічкою гуляли містом під каштанами, потім вона завагітніла. Мама зраділа, подумавши, що стане в пригоді дитячий одяг, який вона так дбайливо берегла всі ці роки. Та Марічка відповіла, що ці речі підійдуть лише для фотосесії все інше хоче вибирати сама.
Згодом, коли ми з дружиною зібрали потрібну суму в гривнях, як і належить, ми переїхали у власну квартиру. Серце мами наповнила образа: як це син покидає її, вибравши молоду дружину замість родинного затишку?
Але тепер я розумію: треба вміти відпускати тих, кого любиш. Життя постійна зміна. Я вдячний мамі за любов, а сам маю будувати вже власну родину. Ніколи не слід тримати дітей біля себе силоміць: любов справжня тоді, коли вона дарує свободу.
