Запис у щоденнику. Моя історія сталася пятнадцять років тому. Того дня я відвідав львівський дитячий будинок, і одна дівчинка з зеленими очима уважно дивилася на мене декілька хвилин, а потім несподівано запитала:
У вас є донька?
Я, трохи здивувавшись, відповів:
Ні.
Вона зітхнула й із тінню смутку в погляді сказала:
Не хотілося б вам мати доньку?
Поки я обмірковував її слова, вона додала:
Я можу стати вашою донькою. Якщо, звісно, ви цього захочете
Мої думки полетіли кудись далеко. У мене вже є син, йому двадцять років. Ще одна дитина мені ніби й ні до чого. Але її фраза: «Донька ніколи не буде зайвою» та ті великі розумні очі вони мене полонили.
Я завжди мріяв про доньку. Хотів маленьку принцесу, купувати їй сукенки, заколки, іграшки, разом розглядати книжки, розмовляти про дивовижний світ. Але доля подарувала мені сина, і я не наважувався завести ще одну дитину. Мовляв, чоловік у віці, не осилю цього тим паче, коли так хотів мати доньку. Проте я глянув на неї і сказав:
Звісно, хотів би!
Дівчинка, яку звали Ярослава, кинулася мені на шию, ніби ми від народження разом були. У тому обіймі вона віддала мені все тепло любові, що накопичилося в її серці за роки у дитячому будинку.
Ярославі було пять років. До інтернату її віддали, коли їй був рік із половиною батьки загинули в аварії під Тернополем, там загинуло ще кілька людей. З тих пір Ярослава лише мріяла про сімю, але через затримки в усиновленні її чекання затягнулося.
Не передати словами, якою щасливою вона стала, коли в неї зявилися нові рідні як швидко вона вивчила і запамятала всі нові імена, і як усі одразу полюбили її, такою щирою, відкритою, доброзичливою вона була. Дружина спершу вагалася, але вже з перших хвилин підкорилася щирості Ярослави. Малеча відразу почала називати нас мамою та татом, і в мене навіть думки не виникало відмовитися від Маші.
Ярослава швидко все засвоювала, навіть у навчанні не відставала від однолітків. Коли вона пішла до першого класу київської школи, стала відомою як найрозумніша і найкмітливіша. Останнім часом у неї зявилось нове хобі пише вірші. Дівчинка стала улюбленицею всіх, а я щовечора дякую долі за той день, коли я зважився завітати у дитячий будинок.
Тепер я знаю: неважливо, скільки тобі років чи яких планів ти мав справжня радість приходить зненацька і перевертає все життя на краще.
