Після того, як моя рідна мама програла битву з раком, тато вирішив привести до нашої оселі нову жінку, щоб вона стала для мене і моїх братів справжньою мамою. Я довгий час не могла змусити себе звертатися до неї мамо, проте згодом стало очевидно, що ця жінка дійсно заслуговує цього звання.
Коли мама померла, я була зовсім маленька, а тато залишився сам із трьома дітьми на руках. Він розумів, наскільки нам потрібна материнська турбота, тому звернувся до знайомої жінки на імя Лідія й попросив її стати нашою мамою. Лідія без зволікання погодилася і взяла на себе цю роль з любовю та самовідданістю. Вона одразу ж стала повністю відповідальною за дім, дбала, щоб усе було добре, і навіть на свої власні гроші пошила всім нам шкільну форму.
Мої брати швидко прийняли Лідію як свою маму, а ось мені довго було важко звикнути до цього. Пройшло чимало часу, перш ніж я змогла назвати її мамо. У тому віці мені було складно висловлювати думки, але якось я змогла сказати їй, що моя рідна мама завжди носила волосся у низькому пучку. Відтоді Лідія теж почала так зачісуватись на згадку про мою маму.
Незважаючи на всі її зусилля і турботу, я все ще не могла покликати її мамою. Тато вигадали цікавий спосіб, щоб допомогти мені. Він зібрав усю родину, а Лідія приготувала мені улюблений український пиріг з вишнею. Єдиною умовою було те, що пиріг я зможу скуштувати, лише якщо звернусь до неї як до мами. Нарешті я вимовила мамо, і з того моменту вона назавжди стала частиною нашої родини.
Життя підкидало чимало випробувань: батьки стикалися з фінансовими труднощами й проблемами зі здоровям. Моя мама вдруге змушена була боротися з тією ж хворобою, що і моя рідна мама, але змогла перемогти. Ми пережили жахливу втрату старший син моїх батьків зник напередодні свого весілля, і пізніше його знайшли та поховали. Попри ці страшні події, мама залишалася нашою опорою ніжною, турботливою, безмірно люблячою.
Попри всі втрати й складнощі, моя мама виростила пятьох дітей, допомагає виховувати онуків, а тепер тішиться й правнуками. Щоранку, ще до світанку, вона прибирає будинок і вяже маленькі речі для найменших членів родини. Незважаючи на свій вік, вона завжди ділиться життєвими історіями й щедрою любовю. Час, проведений із нею, дарує нам тільки щастя. Її здатність любити не знає меж, і ми її діти та вся велика родина безмежно вдячні, що вона з нами.





