Все було, наче нормально. По УЗД донечка мала повне здоровя. Але самі пологи були важкі просто жах. Народилась дівчинка, але з такими проблемами, що лікарі одразу почали мене вмовляти відмовитись від неї.
Маленька лежала в кувезі. Коли мій чоловік прийшов до лікарні, лікар сказав йому чесно: шансів у дитини мало, а якщо й виживе життям тягарем стане. Він довго думав, зважував і вирішив залишити нас, щоб, мовляв, не зіпсувати собі життя. Я була у такій депресії, взагалі мовчала.
Та перед випискою я твердо сказала, що свою доньку не покину. Чоловік зібрав речі й пішов. Я повернулась в порожню квартиру разом із дитиною. Залишилася сама. Але вирішила боротись за неї до кінця. Оббігала всі лікарні й клініки у Києві, чіплялась за будь-який шанс. І, знаєш, це спрацювало.
Мене дуже підтримували інші мами з такими ж дітьми дуже тепле коло було. Якось у лікарні я познайомилася з чоловіком. Він розповів, що дружина покинула його заради молодшого, дітей у них не було, тож залишився самотній.
Він дивився на мою дочку з такою ніжністю, що я ледь сльози стримувала. Допомагав мені усім і порадою, і знаннями, і грошима. Ми так зблизились, що вже не хотілось розлучатись. Одружилися.
Зараз донечка майже здорова. А ще у нас зявився синок!
