Я та моя колишня дружина знаходили спільну мову тільки на початку наших стосунків. Період цукерок і букетів пройшов швидко, і нам здавалося, що ми закохані до нестями. Проте коли дізналися про вагітність і наші батьки настояли на весіллі, усе пішло не туди. Не настільки погано, щоб одразу розлучитися після першого року спільного життя, та й після народження сина не стало кращепросто ми почали сваритися кілька разів на тиждень через дрібниці.
На щастя, я багато працював, а дружина сиділа з дитиною вдома, тож у нас була можливість відпочити одне від одного. Поки ми не перетинались занадто часто і я балував сина у вільний час, усе було цілком терпимо. Мабуть, саме тому ми наважилися на другу дитину, коли синові виповнилося чотири.
Народження другої дитини на певний час нас зблизилоздавалося, у нашій родині все налагоджується. Обидва були заклопотані піклуванням про дітей та сімейними справами.
Опісля зявилася і третя дитина. Я взяв на себе ще більше роботидружина не заперечувала. Ми не звикли до економії і, щоб діти ніколи не почували себе гіршими за інших, я працював без відпочинку. Балував і їх, і дружину, але, очевидно, не настільки, щоб втримати її поряд. Коли старшому стало одинадцять, а молодшому лише чотири, вона підготувала документи на розлучення і повідомила, що вже має іншого чоловіка.
Це не стало для мене великим удароммене не здивувало, що вона когось знайшла. Вільний час між школою і садочком дозволяв їй зустрічатися з кимось іншим. Я ж увесь час крутився лиш навколо роботи та родини. Проте дуже мене зачепило іншеїї бажання залишити наших дітей на мене.
Вона завжди дбала про них, але раптом втомилася і почала обіцяти мені неприємності. Казала, що якщо перетягне дітей у новий шлюб, то віддасть їх у дитбудинок чи щось подібне. З новим чоловіком вони планували свою дитину, а ціїм були не потрібні.
Сидячи ввечері у своїй квартирі у Львові й думаючи про все це, я зрозумів одну просту річіноді старання утримати сімю за будь-яку ціну лише шкодять усім. І діти, і дорослі заслуговують на щось більше, ніж життя за звичкою. Тепер я знаю, що щастя дітей залежить не лише від того, скільки грошей ти приносиш додому, а й від атмосфери любові та поваги, яка панує в родині.
