Мій син не розлучений, живе зі своєю коханою, але слова його там не чують зовсім. Кожного разу, коли приходжу до них, невістка змушує мене пообіцяти, скільки грошей принесу, інакше не дозволяє побачити онука.
Вони побралися два роки тому. З самого початку мені ця дівчина не сподобалась. Дивилась з-під лоба, руки весь час тягнулись до чогось. Ледве отримала штамп у паспорті, одразу почала вказувати: мовляв, мою трикімнатну квартиру треба продати, половину віддати їм на житло, а як це він, дорослий чоловік, не має власної квартири.
Ми з нею добряче посварилися з цього приводу. По-перше, у мене є ще й донька, а по-друге, з якого дива я повинна позбавлятися власної квартири заради забаганки сина й невістки? Діти освіту отримали, старт у життя я їм дала, а далі хай працюють і досягають самі. Мені ж із чоловіком нічого з неба не впало.
Моя дочка поки не одружена, сама працює й виплачує іпотеку. Колись жила зі мною, а свою квартиру здавала, щоб легше було виплачувати кредит, а зараз живе окремо. А от син мякотілий. Йому нічого не треба, лиш би дружина була задоволена. Не хотів жити зі мною, і вона вся така чужа, ніби не царська то справа самому орендувати житло.
Мене й саму перспектива жити з невісткою не тішила, але готова була поступитися, щоб вони назбирали на перший внесок. Але продавати чи дарувати щось не збиралась. Як мене не стане діти розділять квартиру пополам, хай самі вирішують.
Про це й сказала невістці напряму, без натяків. Вона заявила:
А вам не соромно одній у трикімнатній квартирі жити? Може, час поступитись?
Я попросив сина шляхетно розмовляти з дружиною, але він лише пробурмотів щось незрозуміле.
Не розумію, на кого вдався мій син. Я строга, мій батько був непростий, сестра характерна, а мій син як пух. Диво, як його взагалі в шлюб заманила. Виглядає, що невістка форсувала події, аби її заміж узяли.
Після тієї розмови про квартиру стосунків з невісткою не було. Син телефонував інколи, але в гості ніколи не приходив вочевидь, дружина забороняла. Якось повідомив телефоном, що я скоро стану бабусею. Було хвилююче перший онук. Я вирішив помиритися, купив подарунок, торт, пішов до них у гості. Але невістка знову заговорила, що її дитина має народитися на чужій квартирі, немов би безпритульний знову завелася про житло.
Помиритися не вийшло. З жінкою при надії я не сварився, просто вийшов. Подумав: якщо людина дурна, то це вже надовго. До кінця вагітності я її не бачив. Сам здоровям займався по лікарях бігав. Про народження онука дізнався тільки через тиждень син нарешті подзвонив.
Запросив до них, але невістка з порогу заявила не варто тягнутися з грошами, потрібні просто гроші на дитину. Не сперечався, батьки краще знають, потрібне дитині. Взяв свої заощадження не щодня ж онук народжується. Приніс рівно десять тисяч гривень в конверті.
Невістка одразу заглянула в конверт і скривилась так, що слів не треба. Очевидно, для неї це не гроші. Нічого не сказала, але виглядала незадоволеною. Онука побачив красивий хлопець, носик у батька. Довго не затримався, повернувся додому. Більше в гості мене не кликали. І я не просився у молодій сімї з дитиною свої клопоти. Але коли за три місяці зрозумів, що мене ніхто не чекає, подзвонив сам і попросив побачитись.
Купив іграшку для онука, торт і знову в гості.
Нам не потрібна ваша подачка, каже невістка. Краще приносили б гроші для дитини.
Тобто, щоб зустрітись з онуком, маю щоразу з плічком іти?
Самі бачите, через вас ми знімаємо квартиру, чоловік працює сам. Нічого для онука не зробили, хоч би матеріально допомагали!
Мене просто за горло взяла образа. Син почув цю дурню, нічого не сказав, стояв з дитиною на руках і кліпав невинно.
Я розвернувся і пішов. Не дам себе принижувати! Не збираюсь купувати зустрічі з власним онуком.
Вже рік не спілкуємось. Вони не дзвонять, я теж. Тиждень тому син таки подзвонив: у онука день народження, можу прийти, лише не забути подарунок. Невістка поруч одразу назвала суму, яка дорівнювала моїй місячній зарплаті.
Я не пішов, не маю таких грошей. Довелося змиритись: ніби й не маю ні сина, ні онука. Бо якщо це був справжній син, він би не дозволяв дружині шантажувати мене онуком. Хай варяться власним соком. Не збираюсь усе життя платити, щоб бачити рідного хлопця.
Тепер ще думаю, як з квартирою вчинити, щоби й по смерті ні мякотілі сини, ні жадібні невістки не отримали ані шматочка без заслуги.
З роками зрозумів: дітей треба виховувати не лише даючи, а їм самим дозволяючи дорослішати й здобувати. Інакше виростають ось такі господарі, що не цінують нічого, крім вигоди.
