Була нічна річниця моєї подруги, Марисі, і коли вона з чоловіком поверталися додому по підмерзлому проспекту в Харкові, побачили біля свого підїзду старий, трохи іржавий візочок, у якому спала немовля. Дівчинка була зовсім крихітна її личко було таке прозоре, що крізь нього снилися зорі. Ми стояли отетерілі, бо Марися давно мріяла про дитину, а доля ніби жартувала з нею, підкладаючи маля прямо під вхідні двері.
Вітри з Дніпра того вечора пронизували до кісток, тому я швидко підняла дитину і занесла до салону нашої Лади, де пахло мандаринами й кавою, й одразу набрала поліцію на тримтячий телефон. Поліцейські зявилися у снах Марисі у вигляді кучугурів у формі, привезли папірець із дивними візерунками, а на ньому було імя дівчинки Соломія і загадкова дата народження.
Ця ніч складалася з надреальних моментів: разом ми закохалися у Соломію, відчуваючи її так, ніби вона привид дитинства. Коли правоохоронці відвезли малу до дитбудинку, Марися з чоловіком взялися за бюрократичні лабіринти, заповнюючи тонни анкет, що зявлялись і зникали, як сонячні зайчики на столі. Минув майже місяць, поки їм дозволили забрати Соломію додому.
Але саме того ранку, коли сонце світило як лимон на сірому небі, до будинку підїхали незнайомці на блискучих батьківських авто їх обличчя розпливалися, дихали передчуттям і сказали, що Соломія була їхньою онукою. Сон рушив далі дивною логікою: дівчина з іншої країни, на імя Ярослава, була вагітна від українця, але через мовчазні сімейні приписи й приховану соромязливість вона залишила новонароджену біля нашого порогу й розчинилася серед примарних будинків на Оболоні.
Коли її батько у сні раптово дізнався правду через хворобу дочки, родичі поспіхом приїхали, щоб забрати свою крихітку. Тест ДНК, схожий на містичний оберіг, підтвердив родинний звязок, і Соломія повернулась до рідні.
Наші серця рвалися, але життя у снах може бути добрим: згодом Марисі здійснилось диво вона нарешті завагітніла (незважаючи на довгі, як київські осінні ночі, місяці очікувань). Вісім місяців вона майже не виходила з лікарні на вулиці Лукянівки, де кожен день був як плутаний фільм. Нарешті народилась Орися, і щастя розчинило кошмари.
Та місце для Соломії залишилося глибоко у серці, у тієї частини душі, що живе там, де прокидаються сни.
