Ця історія трапилась зі мною ще років пятнадцять тому. Дівчинка з дитячого будинку уважно дивилась на мене своїми бездонно-зеленими очима хвилин пять, а тоді раптом спитала:
У вас є донька?
Ні, відповіла я, трохи знічена її прямотою.
Вона зітхнула і сказала такими сумними очима:
А ви не хотіли б мати доньку?
Поки я ще переварювала ці слова, вона додала:
Я могла б бути вашою донькою. Якщо, звісно, ви не проти
Голова моя в ту мить розганялась ледь не швидше Інтерсіті. Маю вже двадцятирічного сина, другого малюка не хотіла Але фраза Донька зайвою не буде і її великі очі вїлись мені в душу.
Завжди мріяла про доньку. Хотіла маленьку принцесу: купувати їй шаровари, намистинки, ляльки-мотанки, підфарбовуватись разом, гратись у доньки-матері. Але була тільки мама хлопця й лячно починати все знову. Хоч серце давно рвалось до дівчинки. “Та я ж доросла жінка, хіба впораюсь? Особливо коли це була мрія.” А чому б і ні? раптом випалила я. А дівчинка обійняла мене, наче ми знайомі ще з її повзункового віку.
В цій обіймах вона віддала мені всю ту любов, що накопичувала роками в інтернаті. Її звали Лілея. На той час їй було пять. В дитбудинок її привезли зовсім малюком, коли лиш рік і чотири місяці виповнилось. Мама з татом загинули в автокатастрофі до біди втягнулись ще шестеро людей. Відтоді Лілея щоночі мріяла про сімю, але коли багато діток, нова родина все не зявляється.
Ви б бачили, наскільки вона була щаслива, отримавши нових родичів! Два тижні і вже всіх поіменувала, навіть бабу Катерину з Житомира. Усі, без перебільшення, закохались у Лілею така щира ж вона була, що хоч у кишеню клади. Чоловік мій спочатку був як сало без хліба то погодиться, то крутить носом. Але треба було тільки Лілеї раз назвати його татку, і він уже й не уявляв нашої хати без неї.
Лілея легко увійшла в новий ритм усю школу обігнала за тямущістю. Вчителі на перших же зборах погрожували: Ваша ж донька геній! Недавно захопилась поезією пише вірші, аж наші коти Пиріжок і Вареник заслухались. Вона стала улюбленицею в родині, і я не втомлююсь дякувати долі, що тоді завітала саме в той київський дитячий будинок ніби ненароком просто перевірити, а виявилось, що назавжди знайшла дочку.
