За тиждень до 8 березня я ледве вирвалась з зали суду. Сльози так і застилали очі. В голові крутилося одне-єдине речення: «Ви більше не чоловік і дружина». Чим я заслужила таку кару? За які гріхи на мене це впало?
Вийшла я заміж ще зовсім малою у 18 років. Кохання було пристрасним, романтика вечорами, захоплення такими, що аж мало не літала над Дніпром, як ластівка навесні. П’ять років прожили разом, і всі вони як у серіалі: любов по вуха, їжа по душі. Я старалася, як могла: сніданки в ліжко, борщі й вареники все, що йому до вподоби. В хаті чистота, хай комар носа не підточить.
На жаль, рідня його мене й близько не прийняла. Свекруха і свекор бурмотіли, що я їм не формат, і для сина хай знайдуть кращу. І, знаєте, це вплинуло на мого чоловіка: як змінився, так і відчувалось все більше віддалявся, почав критикувати з будь-якого приводу.
Сину нашому тоді було пять рочків. Спочатку чоловік його любив, носив на руках, а потім щось сталося. Здавалося, вплив свекрів вони намагалися переконати його, що син не його (хоча хлопчина вилитий тато копія мала!). Мій коханий зачастив до батьків, майже там і оселився. Додому приходив одні претензії та крики. Я ж намагалася тримати марку, доглядати і за собою, і за хатою.
Одного дня він був настільки лютим, що і штовхнув мене зопалу. Я не вірила, що це може бути правдою, але все ще сподівалась: може, минеться, як вітер у степу. Проте дуже скоро чоловік заявив набридло, йде. Покинув мене та сина, як мотузку кинув у погріб. Я просила, плакала, божилася а він навіть не слухав.
Я все ще його любила і не могла уявити життя без нього навіть після розлучення. Раз на місяць перекидає якісь копійки (аж цілих 800 гривень) та ще й вимагай квитанції за кожен шматок хліба. Купила буханку скануй чек, надсилай. Просити грошей доводиться, як лелека весни: а він не поспішає витрачатися на власну дитину.
Бачить сина рідко, а коли й бере на день, то це вже подарунок долі. Дитина відчуває: від тата холод, ображається, не хоче з ним бачитися. Колишній сердиться думає, що я сина налаштовую проти нього. Мені ж і досі важко забути нашу родину, щодня ридаю. З часу розриву і схудла, і в депресію впала, накричала не раз на сина (хоча знаю, що це неправильно).
Як мені жити з розбитим серцем? Щодня лазила на його сторінку у «Фейсбуці», стежила за кожним лайком стала, як агент СБУ, тільки без зарплати. Дізналася, що він вже збирається весілля справляти з іншою. І стало ще гірше. Ось так і зрозуміла, чому він перестав приходити, а син і сам не хоче тата бачити. Голова усвідомлює: між нами все закінчилось, а серце геть не погоджується. Як мені з цим жити?
