Я з дочкою живу з аліментів, які платить її рідний батько. У всьому винен мій колишній чоловік це через нього я не можу знайти собі роботу, бо він докладає всіх зусиль, щоб нікуди мене не взяли. Навіть якщо оформилася, через якийсь час мене звільняли без жодних пояснень, та й не треба мені нічого казати все й так розумію.
Всі мої біди почалися після того, як я подала на розлучення. Того чоловіка більше не могла терпіти в своєму житті. Я хотіла піти тихо, без скандалів, без сварок але не вийшло. Мій чоловік був категорично проти розлучення.
Після розлучення я з дочкою поїхала до батьків у Полтаву. Мама доглядала маленьку, а я шукала роботу. Насправді, досвіду майже не мала колись працювала лише касиркою, і нічого більше робити не вміла. Колишній був директором мережі супермаркетів і завдяки своїм звязкам простежив, щоб ніхто мене ніде не взяв.
Мене не взяли на роботу в жоден магазин у нашому місті, а навіть якщо й вдавалося кудись влаштуватися згодом чомусь виганяли.
Колишній чоловік посміхався, клявся, що ні при чому. Говорив, що мене звільняють, бо я дурна і ні на що нездатна. Аліменти він платить мізерні, хоч сам має гідну зарплату. Ми з мамою змішуємо її пенсію з аліментами й все одно ледве вистачає на оплату комунальних, хліб і молоко для дитини.
Щоразу, як він приходить до дочки, починає мене зневажати. Говорить їй, мовляв, твоя мама нерозумна покинула тата, тепер живе в убогості, без нормальної їжі та іграшок, а батько через це дуже шкодує донечку.
Він сунув їй у долоню купу гривень і йшов. Я спочатку не звертала уваги, але дочка ще зовсім маленька і не розуміє, чому у тата гроші є, а у мами ні. Останнім часом вона почала благати переїхати до тата: Тато такий хороший, все мені купує, а ти погана і хитра, тому хочу жити з татом!
Я більше не знаю, скільки це витримаю нерви на межі! Мама підтримує, як може, каже, що ми порозуміємося, але я не вірю, бо колишній знає всі мої слабкості й буквально душить мене морально. Уявити не можу, як жити даліОдного вечора, коли дочка вже спала, я довго не могла заснути від тривожних думок. Зі стелі спадали тіні, а за вікном шелестіли липневі листки. Я встала, сіла біля ліжка донечки й дивилась, як вона спокійно дихає, скрутившись клубочком. Я раптом відчула просту, але сильну річ: здаватися це просто подарувати йому тріумф. Вперше за довгий час захотіла щось змінити.
Наступного дня я наважилася піти зовсім іншим шляхом. Я записалася на безкоштовні онлайн-курси бухгалтерії, а потім ще й на майстер-клас із манікюру, бо виявилося це можна робити вдома. Я поступово навчалась новому, почала брати перших клієнток зі свого двору, а вечорами, коли дочка засинала, допомагала мамі рахувати витрати щось таки з курсів в голові лишалося.
Поступово люди стали рекомендувати мене знайомим. Я почала заробляти більше, вперше змогла сама купити донечці зимову курточку. Колишній помітив, що я змінилася, і якось спитав: Ти куди поспішила, без мене не вижила б. Але я вже не слухала. Донька бачила мама тепер посміхається частіше, не плаче по ночах.
Згодом ми знову винайняли невеличку, але затишну квартиру. Дочка, засинаючи, вже не просилася до тата, бо вдома стало тепло, весело й трохи ароматно від лаку для нігтів. Я навчилась головному: навіть якщо світ проти тебе, завжди є щось, що залежить лише від тебе. Можливо, це й була та справжня перемога, яку я давно шукала.
