«Я думаю, ми ж люди нового часу», сказав Володимир, і його голос звучав сухо, як факс. Пропоную жити разом, з тією умовою: витрати розділимо порівну, а побут на тобі, бо ти жінка… Мов усі слова зникли, в кімнаті зависла глуха тиша. Я застигла, мов в ошелешенні.
Ми були разом пів року. Період, коли незначні вади здаються милими особливостями, а майбутнє чисте, як весняний день над Дніпром. Володимир був для мене уособленням ідеалу: інтелігентний, забезпечений, з душею, що читає між рядків, завжди вишукано одягнений. Наша субота проходила у львівських кавярнях, ми блукали скверами та обговорювали кіно; мені здавалося наші думки та почуття як дві хвилі, що зливаються в одне.
Та поступово я відчула, що наші погляди розходяться. Я уявляла відносини як партнерство, а він як комфортний прихисток без зайвих зусиль.
Тема спільного життя виникла за вечерею, коли над столом повільно підіймалася пара від чаю. Володимир тихо мовив:
Слухай, нам обом набридло вечорами діставатися одне до одного. Дві квартири це марнотратство гривень. Давай зїдемося? Знайдемо двушку десь поряд із центром Києва.
Я усміхнулася давно хотіла цього кроку. Але його наступні слова змусили мене притихнути і вдивитись у Володимира глибше:
Давай зразу про правила, його голос став діловим, наче ми обговорювали контракт на постачання зерна, а не мріяли про сімю. Ми сучасні, бюджет окремий, спільне порівну. Оренда, комунальні, продукти все по 50 на 50, кожен гривню рахує.
Я кивнула. Справедливо так справедливо.
А побут? Як будемо розподіляти? запитала, чекаючи логічного «навпіл».
Він затримав погляд, набрав повітря, а потім щиро посміхнувся:
Тут природа вирішила за нас. Ти жінка, затишок у тебе в серці. Приготування, чистка, прання твоя частина. Я, коли захочу винесу сміття чи прибю полицю, якщо відвалиться, але основна робота твоя. Ти ж мрієш про свій простір, господиня у своєму дому?
В повітрі почала рости холодна напруга. Я дивилася на нього, мов на чужу людину. Для чого наймати хатню робітницю, якщо є «кохана»?
Я вирішила відповідати йому тією ж мовою:
Володю, я тебе почула, скажу спокійно. Ти бажаєш партнерства у фінансах, це нормально. Ти хочеш ідеального побуту: гарячої вечері, чистих сорочок, сяючої підлоги. Але я так само працюю по вісім годин на день, і не маю ні сил, ні бажання втрачати вечори на обслуговування квартири.
Володимир почервонів, втім слухав далі.
Тож у мене зустрічна пропозиція, кажу я. Якщо витрати розділяємо, давай вчинити по-європейськи: наймемо хатню працівницю двічі на тиждень, вона прибирає, прасує, готує їжу на кілька днів, гроші ділимо навпіл. Так буде чисто, смачно, і ніхто не виснажиться. А затишок я створю сама свічки поставлю, штори підберу.
На обличчі Володимира зявлялися спершу здивування, потім роздратування, а за тим холод. Я бачила, як у нього в голові спрацьовує калькулятор: підсумок йому явно не до душі.
Звідки у домі чужа людина? скривився він. Це ж зайві витрати. Ти жінка, хіба важко приготувати вечерю коханій людині? Це ж прояв турботи, а не робота.
Як тільки справа доходила до реальної вартості жіночої праці все перетворювалось на «любов» й «призначення». Готувати вечерю турбота. А поділити оплату продуктів вже ринок.
Вово, мяко кажу, якщо я готую тобі після восьмигодинного робочого дня, поки ти дивишся серіал або граєш у компютер, це не турбота це експлуатація. Роздільний бюджет роздільні обовязки. Або ділимо все навпіл, або разом наймаємо працівницю й платимо їй. Я не погоджуюсь платити стільки ж, скільки ти, але працювати удвічі більше.
Він мовчав. Вечеря пройшла в напруженій тиші, і під кінець він промовив: «Я подумаю».
Наступного ранку не було звичного «Доброго ранку». Ввечері прийшло коротке повідомлення: затримується на роботі. Через три дні він просто зник. Не відповідав на дзвінки.
За тиждень я чула від спільних друзів: «Розійшлися, бо ти меркантильна і не господарська». Мовляв, мені потрібні тільки гроші, а сімейного затишку я не вмію.
Спершу було боляче пів року стосунків, маршрути, мрії… Та з часом прийшло полегшення.
Його зникнення стало найкращою відповіддю. Йому потрібна була не я, йому був потрібен зручний дім без зусиль.
Володимир зник і добре, що так сталося. Я сама найняла хатню працівницю. Повертаюся у чисту квартиру, заварюю чай з медом, дивлюся з балкону на нічний Київ і розумію: яке щастя не обслуговувати того, хто тебе не цінує.
