Є безліч зворушливих історій про зустрічі після багатьох років розлуки. Ось одна з таких історій. Батько Ярини залишив родину, коли дівчинці було всього чотири роки. Її мама сама виховувала доньку, та відсутність повної сімї залишила глибокий слід у житті Ярини. З дитинства вона намагалась допомагати матері у всьому, навіть шукала підробітки, бо іншого годувальника в домі не було. Через це Ярина майже не мала товаришів, не гуляла по місту і виросла замкнутою.
Лише коли її мама вийшла на пенсію, Ярина змогла приділити хоч трохи часу собі. Саме тоді вона познайомилась із хлопцем на імя Богдан. З часом вона познайомила Богдана зі своєю мамою. Незабаром Богдан зробив Ярині пропозицію. Вони почали готуватись до весілля, про яке Ярина мріяла з самого дитинства. Коли ж дійшла черга до складання списку гостей, Ярина замислилась над тим, аби запросити рідного батька.
Проте вона не знала ані його адреси, ані номера телефону. Богдан порадив Ярині передати запрошення дядькові брату її батька, мовляв, той точно знає, як знайти. Саме через цю дрібну хибу Ярина запізнилася до РАЦСу. Надворі лив дощ. Вона накинула пальто просто на свою святкову сукню та вибігла з квартири поспіхом. Раптом біля дороги вона побачила машину, біля якої стояв її тато. Не вагаючись ані секунди, Ярина сіла до машини. Всю дорогу вона плакала. Вона чекала цієї зустрічі стільки років… Виявляється, їм було про що поговорити.
Цей день навчив мене, що майже будь-який звязок можна відновити, якщо не боятись зробити перший крок, навіть під проливним літнім дощем у Києві, і що родина це завжди шанс почати з нової сторінки.
