Ця пригода сталася багато років тому, ще в юні мої літа. Було спекотне літо, пятниця чоловік мій працював у офісі, а я з донькою, Ярослава звалася, вирушили на львівський ринок купувати харчі на вихідні.
Коли усе потрібне купили, пішли додому під вечір. Як тільки зайшли, узялися до хатньої роботи: Ярослава взялася витирати пил та складати речі, а я взялася до борщу та вареників.
Та раптом сполошив нас звук різкого гальмування на вулиці. Глянули у вікно а це далекі наші родичі приїхали: моя двоюрідна сестра Марта з чоловіком Павлом та їхньою донькою-дівчиною, Катериною, якій пятнадцять літ.
Я запросила родичів до хати, швиденько накрила стіл, намагаючись зрозуміти причину візиту. Виявилося, що вчора у Марти був день народження, отже вирішили провідати нас на свято без попередження.
До такого ніхто не був готовий, готуватись ніколи. Поки гості пили чай, я зателефонувала чоловікові, розповіла про ситуацію. Він запропонував: “Маринуймо мясо на шашлик, у морозильнику якраз є свіжа свинина”.
Я пішла повідомити гостям, що несподівано їх приймати не готувалися, але їх почастуємо шашликом мясо замаринуємо, й буде все готове, як чоловік з роботи за годину повернеться.
Родичі погодилися, розташувалися у кімнаті, розляглися на дивані, увімкнули телевізор і занурилися у програми, не звертаючи ні на що уваги.
Я розгубилася. Попросила чоловіка Марти допомогти порізати мясо, а той поскаржився, що рука болить, Марта лиш пробурмотіла щось про втому й повернулася на другий бік перед телевізором.
Тож мовчки я сама порізала та замариновала мясо, а потім разом з Ярославою накрили святковий стіл. Жоден родич не підійшов ані допомогти, ані словом підтримати.
Коли повернувся чоловік, розповіла йому все в деталях. Він був щиро здивований, сказав, що це невиховано і покликав усіх до столу.
Їли всі мовчки, лише Павло схопив одразу три шашличні шампури й їв, ніби вперше бачить мясо. По виразу обличчя чоловіка бачила, що йому все не до душі.
Після вечері я запитала, чи не допоможуть помити посуд. Може, совість прокинеться? Але ні Марта сказала, що у неї свіжий манікюр, а Катерина “ще занадто юна” для такої роботи.
Наостанок гості заявили, що пізньо вже повертатися, і залишаться у нас до ранку, ще й попрохали місце саме у нашому подружньому ліжку, бо у Павла болить спина, і йому потрібен твердий матрац.
І тут чоловік не стерпів та сердито вигукнув:
Ви гадаєте, це готель, а ми вам лише прислуга?! Збирайте речі і негайно по домівках!
Я так і остовпіла. На щастя, швидко заспокоїла чоловіка. Родичі, побачивши його настрій, мовчки повскакували, у поспіху зібрали речі, вискочили на вулицю, сіла до машини й вже за кілька хвилин зникли у львівському вечорі…
Такі ось бувають нетямущі гості і така пригода залишилась у моїй памяті як урок: не кожен родич справжній друг.
