Був пятниця. Олеся переживала складний день. Їй потрібно було завершити декілька важливих справ та провести розмову з керівництвом. Олеся мала супроводжувати потенційних орендарів у пошуку житла. Вона вирішила, що після такої напруженої робочої неділі заслужила повечеряти в гарному ресторані.
Ресторан був одним з найрозкішніших у Києві. Часто тут святкували дні народження, а біля входу завжди стояли дорогі чорні автівки. Невеличка закуска коштувала стільки ж, скільки вечірня сукня. Але ж іноді можна собі дозволити, хіба ні? До Олесі підійшов адміністратор і провів її до столу. В залі було небагато гостей, а у фоновому супроводі лунала приємна музика. Гарна співачка виконувала українську пісню.
Вітаємо у нашому ресторані. Дозвольте запропонувати вам сьогоднішню страву юшку з морепродуктів, ввічливо сказав офіціант.
Дякую, але поки що принесіть, будь ласка, склянку води, відповіла Олеся. Вона насправді не відчувала спраги, але таким чином намагалася виграти час. Вона знала, що цей ресторан дорогий, але ціни її відверто шокували! Вартість подекуди здавалася більшою за номер мобільного телефону. Адміністратор спостерігав за нею, адже не кожен гість замовляє лише воду в такому закладі. Персонал уже відмітив: кросівки на ній були невибілені, на чорній куртці помітно потертості, а сумка явно пережила не одну зиму.
Офіціанти перешіптувалися між собою, що вона напевно жебрачка. Олеся втупилася в меню, удаючи, що ретельно обирає страву.
«Креветки у вершковому соусі за такі гроші… Я краще заплачу за комуналку цією сумою.»
«Тірамісу вартістю в пів місяця зарплатні? Можна й вдома приготувати».
Можна замовити брускети з сиром і грушами? звернулася Олеся до офіціанта.
Запитаю у шеф-кухаря, адже ця страва зазвичай у меню для сніданків, відповів той.
Не лише офіціанти та адміністратор, а й інші відвідувачі почали поглядати на Олесю.
Слухай, тихо сказав адміністратор офіціанту, підкресли нашій гості, що вона не у забігайлівці, а в ресторані. Та зроби це швидко! Через неї ми можемо втратити постійних клієнтів.
Але якщо вона тут, вона теж наш клієнт. Я мушу її обслужити, так само пошепки відповів офіціант.
Дивись, якщо не виженеш цю негайно, більше ніде в місті тебе не візьмуть. Жебракам тут не місце!
Жінка зі столика поруч почула цей діалог. Тим часом Олеся намагалася привести себе до ладу, хоч і розуміла, що вигляд у неї не найкращий. Незабаром офіціант приніс на її стіл тарілку з ароматним мясом під вишневим соусом. Запах розлився по всьому залу.
Вибачте, але я цього не замовляла, стривожено промовила Олеся.
Не хвилюйтесь, це пригощання від нашої постійної клієнтки, усміхнувся офіціант і кивнув у напрямку жінки за сусіднім столом.
Олеся ще ніколи в житті не куштувала нічого настільки смачного. Мясо просто тануло в роті. Вона зазирнула в меню і ледве не знепритомніла від ціни! Олесі стало ніяково, вона хотіла підійти до жінки й попросити номер картки, пообіцявши повернути гроші після отримання зарплатні.
Мені справді дуже незручно. Я не можу дозволити собі такі витрати. Це ваші гроші, а я вам чужа людина. Чому ви вирішили мене пригостити?
Я добре розумію вашу ситуацію. Я не просто так отримала свої статки. Народилася в селі, мене виховувала бабуся. Батьків втратила в аварії. Завдячую бабусі, що навчила мене людяності. Я працювала на кількох роботах і ось маю власний бізнес. Ніколи не забуваю її настанов: роби добро, коли маєш можливість. Тому й вирішила підтримати вас, усміхнулась жінка.
Після того, як Олеся пішла, жінка покликала адміністратора:
Ви звільнені. Не можна судити людину, орієнтуючись лише на її одяг. Вона наш гість, і ви не мали права виганяти її з ресторану.
Пробачте, більше не повториться.
Вистачить, вам не місце в моєму закладі з таким ставленням. Я ціную людяність понад усе.
Усміхнена Олеся вийшла з ресторану і відчула, що добрі вчинки, навіть найменші, мають найбільшу цінність у житті. На світі важливо залишатися людяним, навіть коли здається, що все проти тебе.
