Ой, ти знаєш, що сталося у Валерії? Вона повернулась додому з роботи не з порожніми руками, як завжди. В неї вже була така звичка: зайти в магазин, купити маленьку пляшку червоного вина, щоб розслабитись під час вечері після важкого дня. Але от приходить вона додому, а там справжня драма: її чоловік, Сергій, збирає речі в сумку.
Ти що, роботу знайшов? Збираєшся на зміну?
Ні, я йду.
Куди ти підеш? Уже ж десята вечора!
Ти не чуєш? Я йду. Залишаю тебе, дурна ти.
У Валерії підкосились ноги, вона просто впала на стілець. Образливо до сліз…
Тобі зле? А наші двоє малих дітей? Сергію, ти хворий? Це ж я тобі дітей народила! Тебе забрала з вулиці, з автомийки. Відмила, нагодувала, з людьми познайомила. Ти сидів вдома, я працювала і все на себе тягнула…
Оце твоя вдячність? запитала вона, ледве стримуючи сльози.
Я дітей не кину, але тебе так. Мене вже дістало те, що ти щовечора повертаєшся з пляшкою, кажеш, що це для настрою. А Катерина не така! Від неї пахне не вином, а чимось солодким та затишним.
Ти серйозно зібрався до Катерини?! Ти ж знаєш, хто вона така? Втекла з міста, приїхала сюди, ніхто не знає, що там сталося. Ти ж з глузду зїхав, Сергію!
А він навіть не обернувся. Гримнув дверима і все. Валерію це остаточно «присмалило». Вона стала частіше пити, до роботи приходила з перегаром а вона ж швачка, руками працює, а пальці не слухаються. Так і промайнули тижні… Вечорами вона знову тягнулася до вина, іноді забувала навіть приготувати щось дітям. Добре, що в садочку годували, бо вдома як на згарищі: дим у квартирі, в каструлях пліснява, а діти бігають брудні…
Одного разу до неї прийшла соціальна служба, забрали дітей. Сказали, що ще є шанс усе виправити, мовляв, квартира є, робота є, тільки привести себе до ладу треба. Валерія взяла відпустку за свій рахунок, пролежала кілька днів у ліжку навіть піднятись сил не було… Але зціпила зуби. На пятий день зрозуміла: апетит повернувся, «ломка» слабшає, і вирішила замість вина розпочати з прибирання. Взялась до роботи, потихеньку все перемила. Потім повернулася до швачки і після кожної зміни знову прибирала, мила, готувала, аби не думати про вино.
Минули місяці. Дітей повернули до неї, але соціальні служби заходили перевірити регулярно. Але Валерія трималася ні краплі! Тепер діти для неї головне.
Навіть коли дізналася, що Сергій сватається до Ірини не зламалась. Було важко, адже стільки разом пережили, восьмий рік разом, дітей ростили… І розписуватись навіть не було наміру, бо й без цього родина.
Минуло трохи часу, і Сергій повертається з синцем під оком:
Валеріє, пробач мене… Катерина ж втекла від чоловіка зі свого міста. Він знайшов її, приїхав, мене побив і її за волосся в машину затягнув…
Дякую тобі, Сергію, за дітей і за ту науку, яку ти мені дав. Але повертатися не можна. Тепер моє життя це мої діти. Тож бери свою сумку, двері там.
