Я з колишньою дружиною розумівся добре лише на початку наших стосунків. Коли ми тільки познайомилися, все здавалось як у казці квіти, цукерки, побачення, романтичні вечори у Львові чи Чернівцях. Здавалося, що ми обоє закохані по-справжньому, але коли ми дізналися, що на світі з’явиться наша дитина, батьки наполягли, щоб ми одружилися. З цього все й почалося усе красиве ніби зникло, і між нами почали виникати суперечки.
Не було причин розлучатися одразу, бо я підсвідомо тримався за сімю, особливо після народження сина. Проте сварки траплялися по кілька разів на тиждень часто через дрібниці. І все ж, я багато працював, дружина сиділа вдома з дитиною, завдяки чому нам вдавалося трохи відійти одне від одного і не варитися увесь час у спільних проблемах. Я бавив сина, як мав вільну хвилину, і поки наші дороги не часто перетиналися, ми зберігали крихку рівновагу. Мабуть, саме це й підштовхнуло нас вирішити народити ще одну дитину, коли старшому сину виповнилося чотири роки.
З другою дитиною якось немов зблизилися. Зявилися нові турботи, менше часу залишалося на сварки. Ми жили питаннями дітей, переживали за виховання, здоровя. Здавалося, що сімя тримається на спільних клопотах.
Згодом зявилася третя дитина. Я ще більше занурився в роботу, погодившись із дружиною, що треба забезпечити дітей, аби вони ні в чому не мали потреби та не відчували себе гіршими за інших. Я намагався радити й дружину купував їй подарунки, возив у санаторії під Трускавець. Але, мабуть, це було мало: коли старшому виповнилося 11, а наймолодшому 4, вона повідомила, що вже оформила документи на розлучення й у неї є інший чоловік.
Мене це не надто здивувало я був зайнятий роботою, постійно оберталися лише думки про добробут сімї та дітей. Її новий роман був ніби наслідком наших стосунків, а не якоюсь трагедією. Проте мене вразила її позиція щодо дітей.
Вона, мати, яка завжди була з малюками, різко вирішила перекласти турботу про них на мене. Почала натякати, що якщо їй доведеться перетягувати дітей у новий шлюб, то віддасть їх у дитбудинок чи кудись іще. Бо хотіла почати з новим чоловіком чистий аркуш, народити спільну дитину і ті минулі їй ні до чого.
Ось так, у нашому українському житті, я зрозумів важливу річ: не можна намагатися втримати сім’ю тільки через відповідальність і матеріальний добробут. Істинна близькість це не обовязок і не рутина, а взаємна повага і бажання бути разом. Тепер я стараюся будувати з дітьми саме такі відносини щирі й чесні, адже саме в цьому і полягає справжнє батьківство.
