Недавно я познайомився з дівчиною, яка на перший погляд здалася мені просто надзвичайно красивою. Звали її Левка. Ми часто гуляли вечорами в центрі Львова, каталися на машині за місто, проводили час у затишних кавярнях чи дивилися фільми у кінотеатрах поруч із площою Ринок. Але мені цього ставало замало. Хотілося бачити Левку щодня, не тільки на побаченнях. Довго не думаючи, я освідчився їй. Навіщо тягнути, якщо ми кохаємо одне одного і маємо щастя бути разом? Ми почали жити разом, краще пізнавали одне одного, а згодом одружилися.
Моїй мамі Левка не припала до душі з перших хвилин знайомства. Вона прямо висловила це Левці. Левка категорично відмовилася жити із мамою. А я мріяв, щоб ми всі мешкали разом. У нас була двокімнатна квартира: одна кімната для нас, а друга для мами. Проте Левка й чути про це не хотіла настояла, щоб ми переїхали до неї в гуртожиток. Я погодився, хоча надовго прощатися зі своїм комфортом мені не хотілося.
Я ніколи не думав, що житиму у гуртожитку й тим паче в таких умовах. Найбільше мене відштовхували спільні душові і туалет, яких я намагався уникати в перші дні. Було ніяково навіть просто помитися там. І ці таргани, що повзали по стінах та шафах! Левка не звертала на них уваги: казала, що ще нікого не з’їли і мені взагалі нема чого хвилюватися. Я ж відчував огиду бруд скрізь, неможливо все вимити. У сусідній кімнаті постійно лаялися чоловік з жінкою.
Через стіну сімя з малою дівчинкою, яка кричить і плаче майже щогодини, не даючи заснути не лише своїм батькам, а й нам. Нещодавно я посварився ще й із сусідом, який напився посеред ночі й затіяв бійку. Я намагався його заспокоїти, та відтоді він не пропускає нагоди зачепити мене і втягнути у скандали. Тут мені не хочеться залишатися зовсім. Я запропонував Левці орендувати окрему квартиру.
Але вона на компроміси не йде. Каже, що звикла до такого життя, почувається щасливою. Хоча оренда квартири у Львові зараз коштує дуже дорого близько всього мого заробітку за місяць, тобто майже 20 тисяч гривень. Мама пропонувала повернутися до неї, обіцяла не втручатися у наші стосунки. Але Левка навіть чути не хоче про переїзд.
Останнім часом вона все частіше говорить про дітей. Думає, що дитина зміцнить наші стосунки. Я погоджуюся, адже мрію стати батьком. Але як тільки уявляю, в яких умовах ростиме малюк із цими сварками, криками сусідів мене опускаються руки. Іноді ловлю себе на думці про розлучення. Не тому, що не люблю Левку, а тому, що так жити неможливо.
Я хочу, щоб моя майбутня дитина мала гідне дитинство, росла у спокої й чистоті. Я вже виснажений нерви на межі. Левка не бажає жодних поступокОдного вечора, коли на кухні гуртожитку шуміла компанія сусідів, а я вкотре не міг заснути через гучний плач дитини за стіною, я просто вийшов на балкон. Місто тремтіло у вечірньому світлі, наче обіцяло щось нове, чого я ще не знав. Левка стояла поруч, тримала мене за руку і мовчки дивилася вдаль. Я зрозумів: ми різні, але саме зараз нам обом потрібно щось змінити. Я озирнувся на все прожите поруч із нею, на наші суперечки й миті щастя, і раптом наважився сказати те, що боявся думати вголос.
Давай зробимо цей стрибок разом, попросив я, і спробуємо почати все не там, де нам навязали, а там, де ми зможемо бути щасливими.
Левка довго мовчала, але я бачив у її очах тривогу і любов. Вона стискала мою руку сильніше.
Я буду поруч, сказала вона. І якщо ти готовий ризикнути всім заради нашої сімї, я згодна.
Того ж тижня ми взяли невеликий кредит, підшукали крихітне, але окреме житло. Не ідеальне, не просторе, але наше. Кожен день ми разом фарбували стіни, купували старі меблі на ринку і сміялися, коли щось йшло не так. Мама іноді приходила в гості, і навіть сусіди з гуртожитку навідалися, щоб подивитися на наше нове життя.
Я став знову посміхатися, Левка говорила про дітей із надією, а не страхом. Коли востаннє ми сиділи удвох на новому дивані, обіймаючи одне одного, я відчув: попри всі таргани, сварки й труднощі, ми знайшли свій дім. І більше нічого не лякало, бо тепер ми могли створити власний світ такий, де буде щастя для обох і для майбутнього малюка, якого чекали з любовю.
А Львів за вікном тихо допомагав нам мріяти далі.
