Як тебе звати, красуне? незнайомець присів поруч із дівчинкою. Я Оксана, відповіла вона. А тебе як? Я Дмитро. Тепер я та твоя мама будемо жити разом. Віднині ми ти, я і твоя мама одна родина!
Невдовзі мама Оксани з донькою перебралися до Дмитра. Вітчим мав простору трикімнатну квартиру у Львові, й Оксана отримала окрему кімнату. Дмитро поводився добре, купував дівчинці солодощі і іграшки, а її справжній батько дзвонив лише тоді, коли хотів посваритися з мамою.
Потім мати розповіла Оксанці, що її татко вже має іншу сімю і переїхав. Дівчинка дуже сумувала, адже любила батька. Мама могла накричати й навіть нахапати її по попі, але тато ніколи цього не робив. Оксана добре памятає той день, коли її батьки посварилися. Тоді мама кричала на тата й навіть хотіла його вдарити. А те, що запамяталося дівчинці назавжди це фраза, мовлена мамою наприкінці:
Ти думаєш, що ти перший, хто мені зробив роги? Та вони в тебе давно, як у оленя!
Після цих слів мама зібрала речі і вони з Оксанкою поїхали до бабусі у Полтаву. Дівчинка зовсім не розуміла, звідки у тата роги, якщо він круглоголовий та лисуватий. Мама і тато розійшлися остаточно.
Усе було добре з Дмитром, поки Оксана не пішла у перший клас. Дівчинці школа не подобалася, у перервах вона пустувала, тож маму й вітчима часто викликали до школи, а іноді Дмитрові доводилося ходити замість мами. Дмитро був строгим щодо навчання, часто робив із Оксанкою домашні завдання.
Ти мені ніхто, щоб мені наказувати! казала вона часом фразу, почуту від бабусі. Але я твій батько, бо я тебе годую і одягаю, відповідав Дмитро.
Коли Оксані виповнилося десять, батько повернувся в місто. Вона вже добре знала, що означає бити рогами. Мабуть, і друга його жінка якось його підсолила, тому й пішов, сказала тоді мама. Батько попросив дозволу бачитися з дочкою, мама погодилася. Оксана і батько були раді зустрічі.
Як справи? спитав батько. Не дуже, відповіла Оксана. Вітчим мене все сварить. Він тобі не родич, що він має кричати? обурювався батько. Та й бабуся це каже, але йому байдуже! перебільшила Оксана, бо Дмитро ніколи не кричав на неї. Вона просто хотіла, щоб батько хвилювався за неї. Добре, я з цим розберуся, пообіцяв тато. Поки гуляли парком, дізналися, що з усіх гірок на майданчику дітям дозволено кататися лише на восьми, а інші лише з дорослими, але тато відмовився йти на карусель. Оксана розповіла батькові, що наближається її день народження і вона мріє про новий смартфон. Приїхавши мама, сказала, що Дмитро ніколи не сварився з дитиною, але батько не слухав.
Мій тато справжній скупердяй! пожалілася Оксана Дмитрові. У парку навіть нічого не купив, тільки морозиво. Гуляти і все. Дмитре, ти кращий за нього! Давай виправимо помилку твого батька і проведемо вихідні у дитячому розважальному центрі.
Однак їхня подорож не склалася, бо у Дмитра виникли термінові справи на роботі. Про новий смартфон він теж вирішив промовчати.
Тату, Дмитро мене обдурив! плакала Оксана в телефон. Обіцяв розважальний центр, а потім сказав, що я ні заслужила ні поїздки, ні смартфону.
Хоч це й була неправда, але ця історія справила на тата неабияке враження, і він купив доньці смартфон. Минулого разу він не звернув увагу на її прохання, але тепер мрію треба було виконати. Та грошей вистачило лише на бюджетну модель, бо у тата з фінансами було скрутно заробляв він лише кілька тисяч гривень.
Чому не могла дочекатись свого дня народження? питав Дмитро. Я тепер хочу собаку! відповідала Оксана. Ой, ні, за собакою треба доглядати, а ти ж не захочеш гуляти, як завжди, відповів вітчим.
Після цих слів дівчинка розплакалась, зателефонувала татові і жалілася: Тату, забери мене звідси! Дмитро чіпляється і вчить мене жити! кричала Оксана.
Почалися конфлікти, дорослі почали з’ясовувати стосунки. Оксану тимчасово відправили до бабусі, а незабаром мама приїхала до бабусі з речами і сказала, що розлучається з Дмитром. Тато повернувся до дружини, бо виявилося, що вона вагітна.
Тепер Оксана не мала ні нового смартфона, ні собаки, а бабуся точно не погодилася навіть на кицю!
