26 червня
Цілий день порався по хаті, коли раптом пролунав дзвінок від моєї давньої подруги Зоряни. Я залишив усе й підняв слухавку у голосі Зоряни було щось особливе, невідоме мені раніше. Вона відразу попросила приїхати до неї виявилося, що її покинув чоловік, Андрій. Пішов до іншої жінки в самому центрі Львова, про що й не здогадувалися ні вона, ні я.
Я хутко зібрався й подався до Зоряни, де ми влаштували імпровізовану зустріч з кавою й домашніми пампушками. Зоряна була навіть трохи радісна, хоча й видно, що це довгоочікуваний кінець важких відносин. З Андрієм вона жила важко він був ревнивий, не давав спілкуватися ні з ким, хто міг би вплинути на неї. Вічно вимагав уваги, бурчав на її борщі, а коли йому щось не подобалося, міг гепнути тарілку об стіл. А ще міг тижнями ходити похмурий, не вимовивши й слова.
А втім, сьогодні Зоряна вже вільна. Вона не приховувала полегшення, коли розповідала, як сподівається частіше бачити друзів і просто дихати на повні груди. Я теж згадав, як часом ревнивий чоловік не дає місця для світанку в стосунках; обговорили з Зоряною наші минулі гіркі досвіди кожному було що розказати.
Ніхто з нас толком не знав, як Андрій познайомився зі своєю новою обраницею казав всім, що йде на тренування в спортзал біля площі Ринок, але навряд чи хто в це вірив. Ми обговорили, чи буде Андрій підтримувати дітей Зоряна вже всерйоз думала звернутися до поліції чи навіть юристів через аліменти.
Довго сиділи за столом, розповідали старі історії й згадували смішні моменти минулого. Зоряна не виглядала надто засмученою навпаки, тепер їй здавалося, що життя лише починається.
Через місяць Андрій зявився на порозі. Певно, чекав, що вона кинеться йому в обійми, але Зоряна зустріла його холодним поглядом. Він спитав з подивом: “Чого ти хочеш від життя, чого хочуть жінки?” А Зоряна спокійно відповіла: “Любові й поваги”. І все. Більше вона не хотіла нічого від нього.
Того дня я зрозумів: у житті важливо не триматися за того, хто не цінує тебе. Краще йти своїм шляхом, зберігаючи гідність і віру в себе.
