Доброго дня, друже. Нещодавно я зустрів одну жінку, яка йшла по вулиці зі своєю півторарічною донькою, ні на що не звертаючи уваги довкола. Якби я до неї не гукнув, вона б так і пройшла повз мене. Спершу, побачивши мене, вона зраділа, але майже одразу знов на її обличчі зявилась якась дивна байдужість. Я не втримався та запитав, що сталося, і тоді вона розповіла мені всю історію своїх сімейних негараздів.
Вони побралися з великого кохання. Заручини тривали чудово: квіти, побачення, романтичні вечори одним словом, як у казці. Після весілля чоловік навіть носив її на руках. Разом шукали спокою, порозуміння, навіть коли їм доводилось долати складнощі разом.
Але коли народилась донечка, усе різко змінилося. Чоловік по-справжньому відчув, що таке бути батьком, і це йому не дуже сподобалося. Він працював з дому, а гучна, плаксива дитина тільки заважала йому. Звичайно, більшість обовязків по догляду лягала саме на дружину, хоча й він час від часу виривався у сварки.
Згодом, коли він зрозумів, що дружина в декреті, а сімейний бюджет суттєво скоротився, чоловік почав використовувати цю ситуацію, щоб весь клопіт по дитині перекласти на неї. Через деякий час він почав вимагати від неї повернутися на роботу, натякаючи, щоб малу віддали на піклування бабусі чи дідусеві.
Йому були байдужі пояснення дружини, що бабусям та дідусям важко з маленькою, і він вирішив, що сімї потрібно більше грошей. Він навіть вивчав різні варіанти, включаючи повноденні дитячі центри у Києві, аби тільки не залишатись із дитиною сам. Відтоді перестав давати гроші дружині на покупки, ходити на базар і в магазини став сам адже думав, що дружина витрачає гривні даремно на зайві речі.
Жінка почала частіше виходити з дому, гуляти з донькою по парках, на дитячих майданчиках, аби тільки не сидіти вдома поруч із чоловіком.
Моя приятелька, вся в тривозі, запитала мене, що їй робити. Але я не зміг порадити нічого певного. Розлучитись? Та про це й мови не могло бути вона, попри всі його недоліки, його щиро любила та сильно до нього привязалася. Окрім того, донька підростає вона не хотіла розбивати сімю, щоб дати дівчинці можливість зростати поруч із обома батьками. Її вже втомили постійні докори, що вона нібито нічого не заробляє, хоча це й не була її провина.
Прощаючись із нею, я міг сказати лише кілька загальних слів на кшталт: тримайся, все налагодиться та з часом усе вирішиться. Дуже сподіваюся, що саме так і буде.
