Коли я вийшла заміж за чоловіка, я знала, що в нього є дочка від попереднього шлюбу. Її мама поїхала жити в іншу країну і залишила дівчинку на батька. На жаль, їхні стосунки напружені, а невеличкі подарунки, які час від часу надсилає мама, не радують доньку вона над усе прагне поруч маму. Спершу моя падчерка жила із бабусею, моєю свекрухою, але згодом перебралася до нас.
Я хотіла побудувати добрі стосунки з нею, але попри всі мої старання, ми так і не змогли знайти спільну мову. Вона вважає мене чужою та ігнорує мої спроби поговорити. І навпаки часто намагається впливати на мене, шукаючи підтримки у бабусі та батька, якщо не отримує бажаного. Мене дратує, що від мене чекають догляду і виховання, але реальних повноважень не дають. Чоловік і свекруха не роблять зауважень і не встановлюють ніяких меж, перекладаючи виховання на мене. А через це дівчинка росте неконтрольованою і дуже розбещеною.
Я проводжу з нею багато часу, бо чоловік працює довгі години, а свекруха лише зрідка навідується. Я почуваюся виснаженою і мрію хоч трохи побути наодинці чи зайнятись своєю справою, але мені постійно нагадують, що я недостатньо лагідна з нею. Якби на мене не тиснули так сильно, можливо, наші стосунки були б кращими.
Тепер я жалкую, що зв’язала життя з чоловіком, який уже мав дитину, бо мене неприємно дивують її поведінка, нечистоплотність і лінощі. Я розумію, що ніколи не зможу замінити їй маму і навряд чи стану для неї рідною людиною. А коли я дізналася, що вагітна, все лише ускладнилося, і дороги назад немає.
Зараз я обдумую, як зробити так, щоб вона сама захотіла повернутися до бабусі. Може, це єдиний вихід для мене, який подарує спокій і мені, і їй.
