Коли я була студенткою у Львові, познайомилася з хлопцем на ім’я Артем Ковальчук. Він був простий, з родини, яка лиш виживала, та не мав стабільного доходу. Водночас, у мене в університеті з’явився інший залицяльник Тарас Стеценко, син заможних батьків, всі знали родину в місті, а гроші вони рахували у тисячах гривень. Я завжди росла у скруті, так що про комфортне життя мріяла вже з дитинства.
Коли Артем освідчився, я відмовила, хоча по-справжньому його любила. Все ж вибрала стабільність, яку обіцяв мені Тарас. Для мене тоді гроші були важливіші за все, хай навіть душа боліла.
На жаль, Тарас виявився зовсім не сімейним чоловіком. Він жив так, ніби все йому дістається просто так, не цінував чесну працю, а коли батьки віддали йому сімейний бізнес, він не взявся за справу і згодом усе розвалив. Ми роками жили на батьківські кошти, а він навіть не намагався щось змінити. Коли в нас почалися фінансові труднощі, я запропонувала йому роботу у друзів, але він навіть слухати не хотів мовляв, працювати “на когось” це не для нього.
Недавно я зустріла давню подругу, яка розповіла, що Артем став успішним бізнесменом. Він вибрався з бідності, добре заробляє і живе, як мріяв. В мене аж серце защеміло і радість за нього, і дивний сум. З’ясувалося, що Артем досі сам, і я подумала: а чи маю ще шанс? Час минув, а я лише зараз зрозуміла, яку величезну помилку зробила тоді.
Оглядаючись назад, дуже шкодую, що вибрала гроші та безпеку, а не любов і палкий звязок, який був з Артемом. Мала би цінувати ту нашу близькість і йти за почуттями, а не бігти за матеріальним. Тепер залишилася з наслідками свого вибору і усвідомленням, що, можливо, втратила шанс на справжнє життя поруч з людиною, яку насправді кохала.
