Мене часто питають, як я дійшла до цього етапу в житті й як я усе acceptую, але, якщо бути чесною, всі жінки, які кохають, трохи сліпі. Я теж була сліпою. Завжди прагнула до чогось, навчалася, розвивалася. Мама з дитинства говорила мені: якщо хочеш мати гідне життя, треба багато працювати. Ще вона казала, що жінка має бути сильною й незалежною щоб у разі чого могла забезпечити себе сама.
Здається, саме ця її порада зіграла зі мною злий жарт. Коли я зустрічалася з хлопцями, завжди поводилася надто незалежно і більшість чоловіків це відлякувало. Їм хотілося мякої, ніжної, такої, щоб відчували свою силу поруч із нею. А я, навпаки, сама давала собі раду.
Зрештою я повністю поринула в роботу. Була «старою дівою» аж до 35 років, доки не зустріла Дмитра. Він мого віку. Мене здивувало те, що він прийняв мою незалежність. Ніколи не наполягав ні на чому, не пропонував допомогу, якщо я казала, що впораюсь сама. Не дарував мені квітів, не говорив солодких слів, які я не могла терпіти ми були рівноправними партнерами. Але тепер я розумію, що рівноправність була радше ілюзією.
Ми одружилися, і він переїхав до мене в Київ. У Дмитра не було власної квартири він жив з матірю. Я категорично не хотіла стати ще однією мешканкою у будинку його мами читала й чула достатньо історій про те, як воно буває. Перший місяць після весілля Дмитро не дав мені жодної гривні із своєї зарплати, пояснивши це тим, що повинен сплатити невеличкий кредит, взятий на лікування його матері.
Я нічого не сказала, зрозуміла його. Це ж сімя хай платить кредит, а потім будемо разом будувати наше життя. Але минули сім місяців кредит він так і не закрив. Постійно казав, що зарплату урізали, що роботи стало менше або ще щось. Весь цей час за продукти, комуналку, забави, все платила я. Потім Дмитро почав говорити, що відкладає гроші нам на будинок в селі для відпочинку чи на подорожі.
Проте жодного разу за пять років не показав мені виписку з рахунку. Ми ж сімя! І тут я вже не витримала посварилася з ним. Як так, що я маю утримувати його пять років? Це ненормально. Дмитро зібрав речі й поїхав до мами просто так. Через три дні, не витримавши самотності, я повернула його назад. І все повторилося: він не хоче давати гроші ані на що. Я виснажена до краю. Хочу витратити хоч трохи на свої жіночі забаганки, але нічого не лишається все йде на сімю.
Що мені робити? Розлучатися? Чи він справді ніколи не зміниться?..
