Сьогодні я знову згадую своє життя, як за іронією долі мені довелося самій виховувати двох дочок. Чоловік помер, коли вони були ще зовсім маленькими. Я більше не виходила заміж завжди боялася, що новий чоловік може нашкодити дітям. І якщо б мала вибір між новою сімєю чи дітьми, обрала б дітей без вагань.
Моя старша донька, Оксана, подорослішала раніше і швидко одружилася. У неї народилася донька Мирослава. Оксана переїхала до квартири чоловіка, але шлюб не витримав випробувань, і через декілька років вона, тримаючи дитину на руках, повернулася у рідний дім.
Марічка, молодша сестра, дуже образилась на Оксану їй здавалося, що вона повернулася додому спеціально, щоб змусити її залишити квартиру. Але це була помилка Оксана хворіла, у неї діагностували рак. Мирослава залишилася під моєю опікою, адже Оксана вже не могла піклуватися про доньку.
Марічка вже була одружена виховувала двох дітей. Рідна сестра моєї мами, моя тітка Галина, віддала свій старий київський дім Марічці. Без вагань вона оформила квартиру на Марічку, запевнивши, що не претендує на моє житло і в майбутньому все залишиться так, як є.
Оксана померла, коли Мирослава була сімнадцятирічною. Згодом і я захворіла серйозно, виснажливо. Одного дня Марічка прийшла і спитала, кому дістанеться моя квартира після моєї смерті.
Як кому? Мирославі. Вона лишилася сама, мама пішла із життя, а батько давно не зявляється і не підтримує її. Вона не може залишитися на вулиці, відповіла я.
Але я твоя донька, а Мирослава лише внучка. У мене двоє дітей. Мирослава виросте, купить собі квартиру! Віддай мені квартиру! Марічка кричала на весь голос.
Ні. Ми домовлялися зовсім про інше.
Тоді я більше ніколи не переступлю поріг цього дому, сказала Марічка і зникла з мого життя.
Їй було байдуже: чи має Мирослава час на уроки, чи доглядає за хворою бабусею. Відтоді, коли квартира не дісталася їй, Марічка повністю припинила спілкування зі мною…
