17 січня
Я згадую історію про свою добру подругу з дитинства Ярославу. Вона виросла у невеличкому селі на Поділлі, за сотні кілометрів від старовинного Львова. Літом, щоб потрапити до міста, Ярослава з батьком перепливали стрімкий Дністер на човні, а зимою їм доводилося долати засніжену трасу, яку й буси боялися їхати.
Незважаючи на складнощі, у селі завжди кипіло життя: люди знали одне одного, радилися, підтримували у різних ситуаціях, були наче велика родина.
Ярослава була бажаною дівчинкою для своєї матері, але доля склалася так, що її мама народила поза шлюбом.
Її батько, Микола, високий та статний чоловік, був чоловіком найкращої подруги її мами. Ніхто й не здогадувався, що він справжній тато Ярослави. Микола виховував трьох дітей і ніколи не хотів залишати свою родину, а мати Ярослави не бажала руйнувати сімю близької подруги.
З малку Ярослава потоваришувала з Галиною донькою Миколи. Вони разом гралися, ходили до однієї школи, а ще обидві від народження мали добрий музичний слух, тож вступили до музичної школи в сусідньому містечку. Закінчили навчання з відзнаками та мріяли навчатися на музиканток у Львові.
Але після школи дороги дівчат розійшлися: Галина поїхала до міста, а Ярослава залишилася в рідному селі. Звязок між ними обірвався, роками не бачилися й не спілкувалися.
З часом мрії дитинства залишилися лише гарними спогадами. Жодна з них не вступила до музичного училища: Галина стала інженеркою, а Ярослава звичайною перукаркою. Вона згодом вийшла заміж і народила двох синів, а про свою подругу згадувала рідко, лише іноді.
Коли у матері Ярослави лікарі виявили пухлину, донька робила все можливе, щоб допомогти їй. Та з часом всі таємниці стають явними. Лежачи на лікарняному ліжку, мама Ярослави покликала її до себе:
Доню, нахилися ближче Послухай мене уважно
Ярослава дізналася правду, від якої у неї землі під ногами не стало усе життя вона росла поруч із власною сестрою і навіть не підозрювала цього! Їх схожість, спільні захоплення усе це підтверджували гени батька.
Щоб знайти телефон Галини, Ярославі довелося добряче пошукати Микола вже давно виїхав із села, а батьки Галини переїхали до міста, і сліди загубилися. Проте через знайомих їй вдалося отримати номер сестри.
Я набрала їй, і у слухавці почула шалено радісний голос Галина була щаслива, що зателефонувала стара подруга. Ярослава вирішила поговорити особисто, розповісти про давній сімейний секрет наживо, і запросила Галину на зустріч у село.
Через декілька днів Галина повернулася на малу батьківщину. Їхній розмові не було кінця згадували дитинство, шкільні роки, мрії та печалі. Щастя від зустрічі було як у старі добрі часи. Тепер сестри підтримують одна одну, їздять у гості, а Ярослава налагодила стосунки і з батьком.
Микола щиро вибачився перед дружиною, та пробачила йому. Тепер він разом із Галиною приїжджають у село до Ярослави, разом навідуються на могилу її матері, а Микола спілкується з онуками хлопці радіють, що мають справжнього дідуся. Так склалася їхня доля: правда вилізла назовні через багато років, та не зламала нічиє життя, а навпаки зблизила серця.
І дивлячись на це, розумію у житті все стає на свої місця, хай і не одразу. Головне зберігати доброту і вміння пробачати, бо лише так можна знайти справжню родину.
