Ой, друже, мусиш послухати, що в мене відбулося. Знаєш, моя свекруха ну така непроста людина, що словами не передати. У неї все має бути по її, вона навіть не дає спокою ні мені, ні Олексію. Ми якось ледве витримуємо ту атмосферу, а перемовки з її боку це вже звична справа.
Після весілля від безвиході мусили жити в їхньому домі у Львові, бо обставини сімейні склалися так, що іншого варіанту не було. Чесно, навіть у такому побуті не було спокою: свекруха тягала нас у ліс мало не щовихідних, збирали ягоди для її закруток. А все, що залишалося після цих походів, ніколи не потрапляло до нашого столу все собі відкладала.
Спочатку я ходила з ними тільки на вихідних, бо робота, сам розумієш. Але після народження нашої маленької Катрусі довелося майже щодня йти, бо бабця вирішила, що так правильно. Вимагала, щоб ми прокидались ще вдосвіта і йшли в ліс, хоча там до обіду вже спека, комарі кусають, болото по коліна, а захисту ніякого. Всі ягоди вона заморожувала для себе в морозилці.
Ледве витримавши, Олексій нарешті заговорив із мамою про те, що нам теж потрібна фінансова підтримка знаєш, зараз у Львові прожити непросто, ціни і комуналка ростуть, а гривень лиш зайвих не маємо. Тут і почався серйозний конфлікт: свекруха образилась так, що на обід у борщ поклала майже непомітний шматочок мяса щось типу “маєш, не заслужила”. Я тоді так засмутилась, що просто зачинилась у ванній і розплакалась від безсилля.
Після того всього ми з Олексієм вирішили зняти власну квартиру усе ж таки, коли є своє гніздечко, набагато легше дишеться. Коли переїхали, нам стало значно спокійніше, почали якось відчувати свободу, перестали весь час нервуватись. Звісно, інколи навідуюсь до них, але чай із рук свекрухи принципово не пю такий собі тихий протест проти її ставлення. Впевнена, що вона розуміє, чому я так поводжуся, але, якщо чесно, їй простіше зробити вигляд, що так і має бути.
Як думаєш, хто має рацію в такій ситуації я чи свекруха? Як би ти реагував на таке у своїй сімї?
