На початку цього року я відвідувала одну зі своїх класних годин у київському ліцеї. Під час заняття дівчина на імя Соломія попросила у вчителя дозволу вийти до туалету, та той відмовив. Соломія дуже чемно звернулася ще раз, але учитель знову сказав ні.
За кілька хвилин вона повторила, що справа термінова, однак отримала відмову знову. Вчитель явно був роздратований. Коли Соломія через 5 хвилин ще раз попросила, бо вже не могла терпіти, він сказав уже суворим тоном: Ні. Соломія піднялася з місця, на ній від збентеження заграла червоняста фарба, та вона прямо перед усім класом заявила, що в неї почався місячний і їй справді необхідно терміново вийти до вбиральні.
Вся аудиторія завмерла. Після декількох секунд тиші вчитель лише знову вказав їй сідати, не дозволивши піти. Кожному в класі було ніяково, але тоді Назар, хлопець із виглядом футболіста, рішуче підвівся і сказав: Ви маєте дружину? Зростали поряд із матірю чи сестрою? Якщо у неї місячний, вона мусить піти до туалету, і піде незалежно від вашого дозволу.
Він підійшов до Соломії, взяв її за руку і разом провів до вбиральні. Коли вони повернулися, учитель намагався насварити Назара, звинуватити їх обох у зухвалості. Той день я запамятаю назавжди.
Вчинок Назара навчив мене, що справжня мудрість не завжди у праві старшого чи вчителя, а у співчутті та захисті людської гідності. Часом саме сміливість і розуміння роблять нас Людьми.
