Мій син із молодою дружиною, Софія, мешкають у орендованій квартирі неподалік від мене в Києві. Я попросила сина залишити мені запасний ключ від їхнього житла адже всяке може статися, краще щоб був у мене. Зараз я у відпустці, а молоді працюють, тож ходжу до них, коли вони на роботі.
Ставлю борщ на плиту, запікаю домашню рульку, ліплю вареники з картоплею. Мій син просто обожнює українські страви прості та ситні, як мама готувала з дитинства. Коли все готово, беруся за прибирання: підлога нечиста, речі розкидані, брудний посуд у мийці. Софія до дому ставиться, як до готелю, не сильно переймається чистотою. Думаю, покажу їй, як справжня господиня тримає порядок!
Повертаються молоді додому все пахне смачним, кімнати чисті, усе складено. Син їсть з апетитом, очі світяться. Життя вдалося! Але ні Софія знову невдоволена. Мої страви не їсть: каже, все занадто жирне, не корисно для здоровя. Її тарілка гречана каша та салат із руколою. Поспішає відправити мене додому: “Відпочивайте, мамо, не турбуйтеся про нас!”
І залишаю я їх у цій квартирі, а на серці тривога: чи зрозуміють колись вони, що дім без мами лишається порожнім?
