«Тут для вас місця немає», заявила свекруха, коли я приїхала з дітьми на Новий рік у свій дім
Ярина стояла на порозі власної домівки з двома сумками у руках. Двері розчинила Галина Олексіївна в рожевому махровому халаті тому самому, який Ярина купувала собі минулої весни. Свекруха дивилася на невістку, наче та прийшла вимагати борщ на порозі.
Вибачте, що? Ярина не одразу зрозуміла, що почула.
Кажу ж, для вас тут місця немає, повторила Галина Олексіївна. Ми вже все спланували, гостей запросили. Орест дозволив. Їдьте до своєї матері.
За спиною свекрухи було чутно сміх, дзвін келихів. З вітальні виглянула Катерина, сестра чоловіка, з келихом шампанського. А на ній було бежеве плаття Ярини.
Ой, Галина Олексіївна, навіщо ви з нею говорите, потягнула Катерина. Нехай їде. Ми тут своєю компанією.
Марічка, восьмирічна донька, смикнула маму за рукав:
Мам, чому бабуся нас не пускає?
Ілля, пятирічний син, мовчав і притискався до ноги Ярини.
Ярина поставила сумки. Всередині почала закипати гаряча хвиля. Могла б крикнути. Але глянула на дітей і зробила глибокий вдих.
Почекайте в машині. Я зараз.
Галина Олексіївна крикнула услід:
От і правильно! Їдьте звідси!
Ярина посадила дітей на заднє сидіння, включила мультик і замкнула двері. Марічка дивилася через скло розгублено, але Ярина показала рукою: все добре.
Потім дістала телефон і подзвонила Сергію, начальнику охорони кооперативу.
Сергію, доброго вечора. У моєму домі чужі люди. Зламали замок і проникли без дозволу. Ведуть себе агресивно, мене не пускають. Діти налякані. Потрібна допомога.
Ярина Іванівна, це точно незаконно?
Власниця дому я. Нікому права входу не давала. Прошу зафіксувати порушення.
Зрозумів. Вже їдемо.
Ярина відклала телефон. Глянула на двоповерховий будинок з панорамними вікнами. Вона сама обирала плитку, шпалери, люстри. Орест відмахувався: роби як хочеш, мені все одно. Жив тут мало. Влітку приїжджав пару разів, а далі в Київ тікав.
А Ярина кожні вихідні облаштовувала тут затишок. Це був її дім. Єдине місце, де не потрібно було слухати, яка вона незручна.
Три місяці тому вона випадково побачила переписку Ореста з матірю: «Мамо, вона знову про кордони меле. Надоїла зі своїми претензіями. Добре, що дім на неї оформлений, бо я б уже давно втек».
Тоді Ярина все зрозуміла. Скандалів не треба. Просто треба піти достойно.
Охорона підїхала тихо, без мигалок. Ярина попрямувала до будинку перша. За нею Сергій і ще один охоронник.
Галина Олексіївна сиділа за столом у вітальні. Поряд Катерина і троє гостей із келихами в руках. На столі гусак, салати, нарізки. Свекруха обернулася і застигла, побачивши за спиною невістки двох чоловіків у формі.
Що це таке? Ярина, ти з охороною?!
Це мій син дозволив! Орест код від дверей дав! Галина Олексіївна схопилася, стілець гучно відкотила.
Ярина ступила вперед. Говорила повільно, чітко:
Орест не власник. Тут не прописаний. Не має права розпоряджатися чужим майном. Будинок куплений за мої гривні, оформлений на мене. Халат на вас мій. Плаття на Катерині моє. Все взяли без дозволу. У вас пять хвилин, щоб вийти. Або я пишу заяву про незаконне проникнення.
Катерина огризнулася:
То ти хто взагалі?
Вона метнулася до Ярини, замахнулася, але Сергій перехопив руку.
Відпусти!
Напад на власницю це кримінал, спокійно відповів Сергій. Охолоньте.
Гості хапали куртки. Ніхто з охороною не хотів конфлікту. Галина Олексіївна заплакала на весь будинок:
Гадюка! Я тебе як доньку! А ти нас на мороз під Новий рік! Безсердечна!
Таз з олівє ваш. Гусака ви принесли. Забирайте. Все інше не чіпайте.
Та щоб ти Катерина зняла плаття, кинула і натягнула свою кофту. Галина Олексіївна скинула халат, кинула до ніг Ярини.
Виходили мовчки. Катерина тягла тазик, свекруха гуся. Гості розчинилися швидко.
Ярина проводила їх до воріт. Дивилася, як вантажать речі у стареньку Жигулі. Катерина щось кричала, але слів не було чутно. Галина Олексіївна затулила обличчя руками.
Ярина зачинила ворота. Сергій кашлянув:
Якщо що дзвоніть. Більше їх не пустимо.
Дякую.
Охоронники поїхали. Ярина стояла біля воріт. Всередині все здригалося, але це було полегшення. Наче роками тримала щось важке над собою і нарешті кинула.
Діти сиділи у машині. Марічка побачила маму:
Можна заходити?
Так.
Ілля побіг до будинку. Марічка взяла маму за руку:
А бабуся ще прийде?
Ні.
Марічка кивнула. Розумна дівчинка. Розуміла більше, ніж говорила.
У домі Ярина почала прибирати зі столу. Марічка допомагала, Ілля носив посуд.
Коли стіл був чистий, Ярина взяла телефон. Подзвонила Оресту. Він взяв не одразу. На фоні музика, голоси.
Алло, що тобі? Я на корпоративі.
Твоя мама з сестрою сидять на узбіччі біля вїзду в кооператив. Забери їх. Ключі від київської квартири залиш на тумбочці. Девятого подаю на розлучення.
Пауза. Музика стихла він вийшов у коридор.
Що? Яке розлучення?
Звичайне. Дім мій, машина моя. Ділити нема чого.
Ярина, ти здуріла? Моя мама до тебе святкувати прийшла, а ти їх на мороз?!
Твоя мама сказала мені: «Тут для вас місця немає». При дітях. На порозі мого дому, купленого за мої гроші. Вона одягла мій халат, Катерина моє плаття. Влаштували бенкет, покликали гостей і вирішили, що я не маю права зайти.
Ну мама не подумала! Треба було пояснити, а не цирк з охоронцями!
Я десять років пояснювала, Оресте. Пояснювала, що мені гидко, як вона вчить мене жити. Як говорить дітям, що я погана мама. Ти постійно казав: потерпи.
Та це ж моя мама! Вже не молода!
Їй пятдесят вісім. Може зняти квартиру і жити окремо. Як я, наприклад, Ярина помовчала. Три місяці тому ти писав їй, що я вже набридла. Добре, що дім на мене оформлений, а то б ти давно зїхав.
Тиша. Довга.
То я ж з досади
Неважливо. Я втомилася, Оресте. Втомилася доводити, що маю право на власне життя. Забери маму, їдьте куди хочете. Я більше не граю в це.
Ярина, ти не можеш просто так
Можу. До побачення.
Вона відключила трубку. Руки вже не тряслися. Всередині порожнеча. Не від втрати, а від того, що нарешті відпустила чуже.
Марічка сиділа на дивані й дивилася на маму. Ілля грав машинками, але крадькома поглядав на них.
Мам, а татко більше не буде з нами жити?
Ярина присіла поряд:
Мабуть, ні.
А нас він буде бачити?
Звісно. Ви його діти.
Марічка помовчала. Потім тихо:
Мені не подобається, коли бабуся приїжджає. Вона каже, що я не правильно роблю домашку. І що я товста.
Ярина стиснула кулаки. Не знала.
Чому не сказала?
Ти й так переживала. Не хотіла додавати.
Ярина обняла доньку. Міцно.
Прости, що не захистила раніше.
Ти сьогодні захистила, Марічка уткнулася в плече. Я бачила.
Ілля підповз, вліз на коліна:
Мам, а ми гірлянду на ялинці засвітимо?
Ярина усміхнулася:
Звісно.
Вона включила гірлянду. Дістала вареники, поставила каструлю. Марічка нарізала огірки, Ілля виставляв тарілки, висунувши язика.
Опівночі вийшли на терасу. Небо чорне, зірки яскраві. Десь далеко бахкали феєрверки. Тут тихо. Лише троє.
З Новим роком, мамо, сказала Марічка.
З Новим роком, діти.
Ілля позіхнув:
Можна я засну на дивані?
Можна.
Повернулися. Ілля влігся, Ярина накрила його пледом. Марічка сіла з книжкою, але не читала.
Мам, а тепер нам буде добре?
Ярина присіла на край:
Не знаю, як буде. Але тепер ніхто не скаже, що ми зайві. Що маємо йти. Це наш дім. Ми тут господарі.
Марічка усміхнулася:
Тоді буде добре.
Ярина погладила її по голові. Ілля вже спав. Марічка заплющила очі.
Телефон завібрував. Повідомлення від Ореста: «Мама ридає. Каже, серце схопило. Ти розумієш, що наробила? Катерина скаржиться, ти їх принизила. При чужих. Як ти могла?»
Ярина глянула на екран. Раніше б злякалася. Почала б виправдовуватися, вибачатися. Не спала б всю ніч.
Зараз просто заблокувала номер. Жодних повідомлень. Жодного почуття вини за те, що нарешті відстояла себе.
Вона написала адвокатці: «Марина, з Новим роком. Девятого зустрінемось. Готуйте документи на розлучення.»
Відповідь: «Ярина, все буде добре. Відпочивайте.»
Ярина підійшла до вікна. На дворі сипав білий, чистий сніг. Прикривав землю рівним шаром.
Завтра вона подзвонить на роботу. Потім до адвокатки. Подасть на розлучення. Почне життя, де не треба вибачатися просто за те, що існуєш.
Вона не знала, як буде далі. Чи стане важко. Але знала: більше ніхто не скаже їй, що тут для неї місця немає.
Бо місце є. Її власне. Виборене.
І вона його вже нікому не віддасть.
