Марія давно вже відзначила своє шістдесятиріччя. Час виходу на пенсію невпинно наближався, проте вона нікуди не поспішала її душа ще трималася за щоденну метушню. Того вечора вона завершила свою зміну, вдягнула стару свитку й рушила додому вузенькою вуличкою Львова. Дощ рясно поливав старе місто, калюжі відсвічували жовтим смутком ліхтарів, а в неї й парасольки не було при собі. Натягнула капюшон, пригнулася під гілкою каштана й пішла на зупинку Площа Князя Данила.
Раптом у темряві, серед пошепотів дощових потоків, Марія почула тоненький плач на лавці хтось залишив малюка, зовсім крихітного. Куди ж поділися його батьки? Все здавалося надто нереальним, ніби хтось забув увімкнути світло у свідомості.
Вона доторкнулася до пакета, розгорнула ковдру, під якою дрібно здригалося хлопяче личко. Сердитий дощ змочив малюка до нитки, тому Марія поквапилася назад до лікарні, де щойно працювала санітаркою. Там вона покликала дитячого лікаря.
Це хлопчик, приблизно два тижні, проказав лікар, розглядаючи крихітку крізь окуляри, запотілі від дощу. Абсолютно здоровий. Йому лиш бракує тепла й любові, додав тихо.
Марія вирішила ночувати у відділенні заснути все одно б не змогла. Та поки вона вколихувала малечу, до лікарні навідались поліціянти обласного відділу. Вони чемно попросили Марію описати подію. Марія й далі притискала малого до грудей, ніби насправді це був її сон, що ось-ось розтане на світанку.
Минуло дві години, коли у дверях лікарні появились двоє молодих, як персонажі з іншого сну дівчина з червоними від сліз очима й хлопець, блідий та розгублений.
Дайте глянути… Можливо, це наш синочок, тихо попрохала дівчина і пройшла у палату, де лежав хлопчик.
Побачивши дитину, дівчина Соломія розплакалася настільки тихо й ніжно, що навіть дощ на вулиці неначе затамував подих. Вона взяла сина на руки й не відпускала. Марія лише мовчки дивилася на них, не розуміючи нічого, аж доки поліціянт, чоловік з руками, обгорнутими запахом кави та вулиць Львова, не пояснив:
Соломія й Терен зустрічалися таємно їхні родини були проти любові. Батьки Соломії ще мирились, а ось мати Тереня стала до тями, коли дізналася про дитину. Вона була певна, нібито малюк не від її сина. Вчора вона під виглядом допомоги запропонувала молодим піти в кіно, а сама винесла дитину та залишила біля лікарні, сподіваючись, що все вирішиться само собою…
Так от і складається історія. Очевидно, хлопчик найближчим часом не зустріне своєї бабусі, у його снах лунатиме лише барабанний дріб дощових крапель на львівській бруківці.
