Я одружена вже десять років. Разом з чоловіком живемо у другій іпотечній квартирі в Києві. Ще виплачуємо кредит, не наважуємося заводити дітей хочемо спочатку стати на ноги. У мене є брат, і він також одружений. Вони мешкають у своїй однокімнатній квартирі в Харкові. Мій брат працює одразу на двох роботах, а ще має підробіток. Його дружина ніде не працює народжує дітей з такою швидкістю, ніби вона кролиця. Вже троє дітей є, четверту вона виношує, і вже планує пяту.
Крім дітей, вони набрали кредитів на побутову техніку. Я з чоловіком часто їм допомагаємо: то гривні підкинемо, то продуктами виручимо. Інколи дружина брата взагалі має нахабство щось вимагати, навіть не попросити.
Тоді доводиться ставити її на місце і відмовляти. Вона ображається разом із братом, але через пару тижнів зявляється з новою проханням. Раз ви з чоловіком бездітні, а у нас скоро буде четверо дітей, віддайте нам вашу квартиру, каже вона.
А куди нам подітися? У вашу однокімнатну? питаю, дивуючись такій безглуздій впевненості. Здасте її в оренду, а свою квартиру віддайте нам, каже вона, ніби це найкраща ідея. То ви хочете, щоб ми платили іпотеку, ще й оренду за свою квартиру, а ви жили собі безкоштовно? Звичайно, так! Коли переїдете? Місце тобі не в нашій квартирі, а в психіатричній лікарні. Виходь із моєї оселі! А вона роздратовано: Тоді я маю зробити аборт і ти будеш винна!
Забрала речі і пішла того ж дня. Тихо, на третій місяць вагітності. Лікарям ледве вдалося її врятувати. А вже о другій ночі брат зявився в лікарні й накинувся на мене з докорами. Чоловік одразу його відтягнув, а мене спитав, що сталося. Я розказала все. Чоловік кілька разів натякнув братові охолонути, змусив піти і більше ні разу не пускати в квартиру. З того часу у мене немає брата.
