Чоловік мій виріс у щасливій і люблячій родині. Але коли його батькові виповнилося 57 років, на жаль, мама чоловіка померла. Це було дуже важко для свекра пережити таку втрату. Тож ми вирішили продати його квартиру у Києві, розділити гроші і забрати свекра жити до нас, у Львів, щоб він зміг якось перебороти свій біль. Це здавалося правильним.
Я думала, що він пробуде з нами приблизно пів року, після чого купить собі своє житло. Але сталося інакше. Йому дуже сподобалося жити з нами. За комуналку чи покупки не платив ні копійки. Я готувала йому їжу, прала його речі, прибирала в його кімнаті. Він просто ходив на роботу ніби на відпочинок. Життя його стало схоже на довготривалий санаторій.
Отак прожив у нас 11 років. А потім почав постійно давати нам поради, розказувати, як правильно робити те чи інше, встановлювати свої правила. Ми з чоловіком вже втомилися від такого життя. Тоді вирішили купити йому невеличкий будиночок біля Тернополя. Він здоровий чоловік, має сили, може жити самостійно.
Ми купили йому житло, облаштували все необхідне для комфортного проживання. Але свекр почав вигадувати історії про болі в серці та інші негаразди, лише щоб залишитися з нами. Але я більше цього не хочу. Мені дуже потрібен відпочинок, хочеться побути з найближчою сімєю. Я виснажена. Що робити?
З часом я зрозуміла, що інколи найкраще, що можна зробити для людини, дати їй простір для самостійного життя. Любовінь не означає залежність або жертву власного власного спокою заради чужої зручності. Важливо вміти розставити межі й залишатися уважними до себе й своїх близьких. Це теж прояв справжньої турботи і мудрості.
