Petro був дуже простим хлопцем, ніколи за ним не водилось жодних поганих звичок. Як виповнилось йому двадцять пять, батьки подарували йому квартиру у Києві. Ну, як подарували: допомогли зібрати гроші на перший внесок за іпотеку, і він почав жити сам. Працював він програмістом, любив спокій і особливо ні з ким не спілкувався.
Щоби не сидіти зовсім самотнім, вирішив завести кошеня. Те кошеня, бідуга, було з вадою на передніх лапках. Люди, у яких була його мама, хотіли віддати його на присиплення, але Петро жаліїв кошеня і забрав до себе. Назвав котика Красунчик. Так і жили разом: Петро завжди поспішав з роботи, щоб побачити Красунчика, а той зустрічав його на килимку в коридорі.
Пройшов час, Петро почав зустрічатися з дівчиною з офісу. Дівчина, справжня українка рішуча і пряма, звали її Соломія. Вона досить швидко «підчепила» Петра і вже за пару тижнів переїхала жити до нього.
Красунчик їй спочатку не сподобався, і вона почала вимагати від Петра, щоб той позбувся кошеня. Петро відмовився, пояснивши, що Красунчик для нього надважливий. Але Соломія не зупинилась і знову наполягала, щоб він віддав котика. Петро тоді сказав твердо: «Котик залишиться тут». Вона ж почала казати, що той Красунчик псує їхній імідж, бо гості завжди криво дивляться на його лапки. Петро розривався між Соломією і кошеням обох любив.
До речі, його батьки теж не були в захваті від вибору сина. Вважали, що Соломія груба і нетактовна, радили йому не поспішати з офіційними рішеннями, подивитись ще, що то за людина.
І от одного разу приїхали батьки Соломії у гості. Петро остаточно зрозумів, що не хоче повязувати життя з нею: батько Соломії тільки переступив поріг, побачив Красунчика і почав глузувати: мовляв, якийсь дивак. Петро одразу почав захищати свого котика.
За весь вечір Соломія з батьком сміялись з Красунчика, радили Петрові віддати його, вигадували різні жарти, куди можна послати котика. Мама Соломії теж долучилась до глузування. А наступного дня, коли Петро повернувся з роботи, Красунчика не було вдома. Він питає Соломію, де тварина, а вона відповідає: відвезла до ветеринарної клініки і залишила там.
Петро кинувся шукати свого друга. Пять годин бігав по місту… І таки знайшов Красунчика. Котик був щасливий і почав муркотіти в обіймах Петра, бо відчував: господар прийшов. Того ж вечора Петро сказав Соломії збирати речі й переїжджати. Більше не хотів її бачити в своєму житті вона стала йому просто огидною.
Зранку Соломія мовчки зібрала речі і пішла геть. Вона ніколи б не подумала, що котик стане важливішим, ніж вона. А Петро і Красунчик живуть разом далі і котик кожного разу з нетерпінням зустрічає свого господаря, коли той повертається з роботи.
