Минулого року моя стара подруга Оксана зателефонувала мені, благально просила прийняти у себе своїх найкращих друзів на тиждень. Вирішили вони розслабитись на березі Чорного моря, у нашому селі під Одесою. Відмовити було якось незручно, тож я погодилась хоч і попередила заздалегідь:
Зараз літо у самому розпалі, кімнат безкоштовно не даю. А ще мені ніяково брати гроші з ваших приятелів.
На це Оксана сказала:
Та нічого, вони оплатять усе, гривні для них не проблема. Вони просто бояться нарватись на шахраїв, знаєш, таких, що беруть гроші наперед, а потім не пускають людей на курорт, або виселяють посеред відпустки.
Ех, заманили мене в пастку! Якби я знала, у що виллється ця авантюра, спати б спокійніше.
Відчуття було, мяко кажучи, неспокійне, тому я дала хорошу знижку. Кімнату зняли за півціни хоч щось з цього.
День настав! Прийшла не обіцяна сімя, а підліток разом з десятирічним хлопчиком. Ну, гірше не буде, все ж таки друзі. Але у трьох у кімнаті їм було тісно і якось не по собі.
Зустріч була привітна. Я приготувала домашню вечерю, після якої показала їм визначні місця нашого села. На добрій ноті побажала гарного вечора, пішла до своїх справ.
На другий день син гостей примудрився стріляти у робочий телевізор водяним пістолетом. Батьки були поруч, але це його не зупинило. Пара вибачилась: «Не хвилюйтесь, ми все компенсуємо». Ну, телевізор вже зламався (досі чекає на ремонт). Дала їм новий з сусідньої кімнати. А що їм вечорами робити?
Далі дружня родина підпалила чайник точніше, підліток забула налити воду.
А потім почався сімейний ремонт: кімната мала бути більша, ніж здавалась, тож два ніжки одна від тумбочки, інша від столу пішли у небуття. «Ха-ха, у вас меблів багато, сміялись вони, приклеїмо ніжку скотчем, ставимо під тумбу щось, і все буде норм».
Кульмінацією стала гучна вечірка, яка закінчилась о другій ночі з криками та веселими співами. Коли я у одинадцять попросила зробити музику тихіше, мені відповіли: «Розслабляйся, ти ж гроші взяла». Ну, трохи втихомирились, але лише після другого попередження.
З пяними людьми сперечатись справа невдячна, тож я вирішила дочекатись ранку. На наступний день провела бесіду: так поводитись тут не годиться, є ще гості, треба бути обережними з технікою.
Приятелі розвели руками, незадоволені: «Ми ж заплатили». Я на це: «Дякую, що приїхали як друг друга, інакше тут би вас не було!»
Після цих слів хлопці заспокоїлись обладання більше не ламалося, а поведінка стала скромнішою. Щоправда, на цьому дружба завершилась.
Скінчилось тим, що ми перестали спілкуватись. Але це не завадило їм прихопити сувеніри та подарунки для себе і для спільної знайомої, які я їм підготувала. До того ж, з кімнати зникли два великі рушники й простирадло з теракотової тканини.
Моя Оксана називала їх найкращими друзями. Ми були подругами протягом всього ліцею, поки вона не вийшла заміж і не переїхала у Хмельницький. Оксана описувала їх як культурних і милих людей. Якби це була правда відпочивали б у нас щоліта!
Так вже й сталося. Оксана довго мовчала, а потім раптом сказала, що їм не сподобалося: «Казали, що я постійно їх контролюю та псуєш їм атмосферу. Хоча, власне, заплатили багато гривень!»
Шкода, але цих гривень ледве вистачило на новий телевізор, чайник, стіл, тумбочку, постіль і рушники. А до цього додаються мої нерви й скарги інших гостей, бо це впливає на репутацію і наступного року туристи можуть обрати інше місце.
Зате досвіду набралася і тепер точно знаю: іноді краще просто сказати «ні».
