Олег одружився з Надією назло своїй коханій. Хотів довести їй, що зовсім не страждає після того, як вона його покинула. З Марічкою вони зустрічались майже два роки, і Олег кохав її так, що міг би носити світ за очі і ладен був гори звернути. Думав, що до весілля рукою подати. Хоча не надто тішився, коли Марічка відмахувалася:
Ну навіщо нам зараз одружуватися? Я ж ще універ не закінчила, а в тебе на роботі якось усе похитнулося: ні тобі лімузина, ні власної квартири. Олька, звісно, мені подруга, але щоранку бачити її на кухні не хочу. От якби ти хату не продав, жили б краще.
Олега це трохи зачіпало за живе. Але в словах Марічки була правда: вони з сестрою мешкали в батьківській квартирі, а в сімейному бізнесі він ледь починав розбиратися. Хто ж знав, що доведеться все тягти на собі, не встигши диплом отримати? Олег і так крутився між роботою й навчанням, намагаючись і компанію підняти, і освіту здобути.
Хату продавали разом із Олею. Розуміли: бізнес важливіше. За пів року, поки чекали на спадщину, борги виросли, обидва студенти він на останньому курсі, Оля тільки на третій перейшла. Продаж хати дав змогу розрахуватись із боргами, запасти товару для магазину і навіть відкласти “подушку безпеки”.
Марічка вважала, що треба жити тут і зараз, а не чекати, поки з неба впаде щастя у вишиванці. Легко так міркувати, коли батьки спонсорують життя. А коли раптом залишаєшся головою сімї, опорою сестри, зовсім інше мислення включається. “Ось справи підуть буде і авто, і дім з садом”, зітхав Олег.
І все би нічого, лиха не передбачалося. Чекав Марічку біля кінотеатру “Київ”, телефоном домовилися йти на премєру. Вона сама сказала не заїжджати до неї Олег навіть здивувався, бо громадський транспорт Марічка не дуже полюбляла. Дивився пильно на зупинку, а підїхала Марічка на крутезному джипі.
Пробач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, вона сунула йому в руки якусь книжку, розвернулася та стрибнула в іномарку.
Олег ще довго стояв, очманілий. Що могло статися за якихось три дні, поки його не було в місті?
Оля одразу все зрозуміла з вигляду брата:
Вже знаєш?
Він кивнув мовчки.
Знайшла собі “мішок з грошима”. Весілля двадцять пятого. Покликала мене в дружки я відмовилась. Гнида вона, за спиною крутить діла! Оля мало не розплакалась від образи за брата.
Заспокойся, Олег погладив її по голові, як малу. Нехай їй щастить, а нам ще краще буде.
Майже добу не виходив з кімнати. Оля жалібно стукала під дверима:
Хоч поїж! Млинці спекла.
Зрештою, під вечір вийшов з вогником в очах:
Збирайся, наказав сестрі.
Що ти задумав?
Одружуся з першою дівчиною, яка погодиться, відказав Олег.
Та це ж дурість! намагалася вмовити його Оля. Ти не лише свою долю ламаєш!
Та марно.
Не підеш зі мною піду сам.
В парку людей повно. Першій дівчині зробив пропозицію крутить пальцем біля скроні. Друга відскочила, ніби навіжений. А третя, глянувши прямо в очі, спокійно киває:
А як тебе звати, красуне?
Надія, відповіла обраниця.
Треба відзначити заручини, потягнув Олег нову знайому й сестру до кафе.
За столиком зависла незручна тиша. Оля мовчала, не знаючи, як реагувати. В голові Олега крутились мстиві думки: він вже вирішив, що його весілля теж буде двадцять пятого.
У вас, мабуть, серйозні причини робити пропозиції незнайомим дівчатам? порушила мовчанку Надія. Якщо це спонтанно, я не ображатимусь, піду собі.
Ні-ні. Ви вже дали обіцянку. Завтра подаємо заяву і знайомимося з вашими батьками.
Олег підморгнув:
Для початку пропоную перейти на “ти”!
Цілий місяць до весілля зустрічались щодня, розмовляли, вивчали один одного.
Може, поясниш, чому? якось спитала Надя.
В кожного є свої скелети у шафі, ухилився Олег.
Головне, щоб не заважали жити.
А ти чому погодилась?
Уявила себе справжньою князівною з казки, яку батько-король видає за першого зустрічного. А у народних казках завжди кінець вдалий: “І жили вони довго і щасливо”. Захотіла перевірити сама.
Хоч насправді не все так легко. Велике кохання закінчилося розбитим серцем і втратою невеликого запасу гривень. Зате навчилася людей розрізняти хвацьких кавалерів одбивала вмить.
Надя не шукала того єдиного навмисно, але точно знала: їй потрібен розумний, самостійний і рішучий чоловік. В Олегові одразу відчула грунтовний підхід. Якби він не був з сестрою, а з друзями пройшла б повз, не замислюючись.
А яка ж ти князівна? Олег задумливо дивився на дівчину. Несміяна, Оленка Премудра чи жабка-князівна?
Поцілуй дізнаєшся, посміхнулася вона.
Та ні поцілунків, ні більшого не було.
Підготовкою до весілля займався Олег. Наді залишалось лише обирати з того, що він пропонував. Навіть плаття та фату купував сам не довірив нікому.
Ти будеш найгарнішою, повторював він.
У РАЦСі у Львові, в очікуванні церемонії, перетнулися з Марічкою та її женихом. Олег натягнув на обличчя усмішку:
Дозволь привітати тебе, поцілував колишню в щічку. Будь щаслива зі своїм гаманцем на колесах!
Не влаштовуй цирку, нервово кинула Марічка.
Оцінила поглядом обраницю Олега статна, ефектна, тримається, як справжня князівна. Сама ж відчувала, що програє по всіх фронтах. Ревнощі ламали душу відчуття щастя як не було, так і нема. Лише тінь сумніву: “Чи не помилилася я, і чи отримаю те, до чого так бігла?”
Олег повернувся до Наді:
Все гаразд, сказав, якось по-акторськи.
Ще не пізно зупинитися, прошепотіла Надя.
Ні. Дограємо партію до кінця.
І тільки під час церемонії він глянув у сумні очі тепер уже дружини й зрозумів, що накоїв.
Я зроблю тебе щасливою, шепотів Олег, і цьогоріч нарешті почав у це вірити.
Почалося сімейне життя. Оля й Надя подружилися, стали командою. Врівноважена Надія завжди знала, як влаштувати побут, а емоційна Оля нарешті навчилась тримати себе в руках.
Як справжній знавець бухгалтерії і крутий економіст, Надя швидко навела фінансовий лад. За півроку відкрили ще один магазин тепер уже у Тернополі, а трохи згодом завели власні монтажні бригади. Тепер торгували не лише будматеріалами, а й ремонти квартир робили. Прибутки злетіли до небес!
Виявилось, що Надія справжня Оленка Премудра, яка вміло все організувала і навіть змогла переконати Олега, що деякі геніальні ідеї то його власна заслуга. Здавалося б, живи і радій! Однак Олега трохи гризло: не було того запаморочливого почуття, що мав із Марічкою. Все спокійно, чітко, по-українськи стабільно. “Рутина, як болото, затягує! Нема кохання і цим все сказано!”
Та завдяки Надії вийшли на новий рівень почали будувати котеджі “під ключ”. І перший дім звели для себе.
Чим краще шли справи, тим частіше Олег згадував Марічку: “Вона б лише бачила, на якій я машині їжджу! А будинок то справжній палац!” Гордився собою і все частіше замислювався: “А що, як”
Надя бачила, що чоловік не свій. Старалася стати бажаною, але серцю ж не накажеш, особливо чужому. “Не всі казки мають хепі-енд”, гірко думала, та надію не втрачала. Ім’я ж зобовязує!
Оля все бачила й мовчки чекала, коли брат отямиться.
Ти більше втратиш, ніж знайдеш, якось сказала, коли застала Олега на сторінці Марічки у фейсбуці.
Не лізь, куди не просять, відрізав Олег.
Оля блиснула очима:
Дурень! Надя тебе кохає по-справжньому, а ти граєш у свої ігри!
“Не вистачало, щоб мені мала командувала”, кипів Олег. І таки написав Марічці.
Та жалілася, що життя не склалося: чоловік вигнав без нічого, універ покинула, роботу знайти не може, живе в Хмельницькому на зйомній “хрущовці”.
Олег кілька днів вагався: їхати чи ні? Але якось залишився вдома сам Надя поїхала на тиждень до хворої бабусі у село на Полтавщині. Думка підбурювала.
Зібрався духом, призначив зустріч. Їхав, як навіжений, аж гай шумів, уявляв місто, як Марічка зрадіє, як все повернеться.
Реальність вирішила з нього посміятись.
Ну ти даєш, мужчину! кинулася у обійми Марічка.
Запах немитого тіла вдарив у ніс, одежина ніби з базару “Південного”, макіяж геть як у теті Світлани після нічної зміни. Він відсторонився:
Люди дивляться!
Та мені байдуже! гиготіла вона.
Міні-спідниця, дешевий парфум, жування пива та чіпсів все це програвало його Наді у всьому і відразу. “Як я раніше цього не бачив?” кусав собі лікті, дивлячись, як “екс” добряче наливає кухоль пива.
Дай грошей віддячу, підморгнула Марічка.
Олег уже не знав, як втекти від цієї історії.
Вибач, мені треба йти, піднявся зі столу.
Ще зустрінемося?
Не думаю, покликав офіціанта. Рахунок, будь ласка.
Я ще хочу тут посидіти, занила Марічка.
Нехай дівчина відпочине в межах цієї суми, поклав велику купюру у розрахункову книжку. Молодий офіціант розуміюче кивнув.
Додому летів зі швидкістю маршрутки на Сихів.
Точно дурень, бурмотів Олег. Олька ж права була! Навіщо мені все це треба?
“А я ж ніколи навіть Надю не називав Надюшею Вона ж єдина і найближча”, раптом зупинився, глибоко зітхнув і кілька хвилин мовчки згадував усе прожите від весілля до сьогодні.
Бачив перед очима Надю, ті її сині очі-омут, згадував, як вона посміхається, як чухає йому потилицю доглянутими пальцями.
“Я ж обіцяв зробити її щасливою”, подумав він, озирнувшись і знову завів авто. Кілометрів двадцять по трасі і звертає на рідний сільський шлях.
Тиждень то катастрофа. Я й двох діб без тебе не витримав, прошепотів Олег, коли Надя вискочила до нього з бабусиної хати.
Ну ти й шалений! сміялася крізь сльози Надя.
Надюша, кохана, гаряче обіймав її Олег, а голова у них обох паморочилась від щастя і ще тієї самої ненормальної, української любові.
