Олег одружується з Надією на зло своїй колишній коханій. Він хоче довести їй, що не мучиться після розриву їхніх стосунків.
З Марією вони зустрічались майже два роки. Олег кохав її до нестями: був готовий носити на руках і заради Марійки стіни ламати. Переконаний, що справа йде до весілля. Проте йому не дуже подобалося, коли вона ухилялася від розмов про шлюб:
Навіщо нам зараз одружуватися? Я ж ще універ не закінчила, на твоїй справі ледве тримаєшся. Ні нормальної автівки, ні власної квартири. Оксана, звісно, мені як сестра, але я не хочу щоранку з нею на кухні перетинатися. Якби ти не продав дім, жили б там.
Ці слова Олега трохи ображали. Але Марія по-своєму мала рацію: вони з сестрою мешкали у батьківській квартирі, а Олег лише починав розбиратись у сімейному бізнесі. Хто би подумав, що так рано доведеться брати все в свої руки, ще не маючи диплому? Він тягнув і бізнес, і навчання одночасно.
Дім вони продали разом з Оксаною, вирішивши, що важливіше врятувати справу. За півроку, доки не вступили в спадщину, накопичилось боргів, обидва студенти: Олег на останньому курсі, Оксана на третьому. Продаж дому дозволив усе повернути, вкластися у новий товар й залишити фінансову подушку.
Марія ж вважала, що треба жити тут-і-зараз, а не чекати якогось завтра. Легко так казати, сидячи під крилом батьків. А коли ти раптом стаєш головою сімї, єдиною опорою для молодшої сестри, тоді все бачиш інакше. “Виплутаюся, буде й машина, й квартира, й садок” думав Олег.
Нічого біди не віщувало. Олег чекав Марію біля театру, домовилися сходити у кіно. Вона сама казала, щоб він по неї не приїжджав. Це здивувало Олега: Марія не любила громадський транспорт. Він вистежував її з маршрутки, а вона раптом підїхала на дорогому авто.
Вибач, нам більше не варто бути разом. Я виходжу заміж, вона всунула Олегові якусь книжку, розвернулася і сіла до машини.
Олег довго стояв, не вірячи почутому. Що могло статися за ті три дні, поки його не було у місті?
Оксана все зрозуміла по очах Олега:
Вже знаєш?
Він лише кивнув.
Знайшла багачика. Двадцять пятого весілля. Мене звала дружкою, я відмовилась. Підступна вона! За твоєю спиною інтриги крутила, Оксана заплакала вже від образи за брата.
Не переймайся, Олег гладив її по голові, наче маленьку. Хай у неї буде добре, а в нас ще краще.
Майже добу він не виходив зі своєї кімнати. Оксана жалібно канючила під дверима:
Хоч поїж… Я налисники напекла.
І лише під вечір вийшов з палаючими очима:
Збирайся, мовив він до сестри.
Що ти задумав?
Одружуся з першою, яка погодиться стати моєю дружиною, відрізав Олег.
Не можна так! намагалась вмовити його Оксана. Ти ж не лише собою граєш.
Усе було даремно.
Не підеш піду сам.
У міському парку гуляло повно людей. Перша дівчина, почувши пропозицію, покрутила пальцем біля скроні. Друга сахнулась вбік, мов від неадеквата. А третя, подивившись просто в очі, несподівано погодилася.
А як тебе звати, красуне?
Надія, відповіла дівчина.
Слід відзначити заручини, запропонував Олег і потяг нову знайому з сестрою до кафе.
За столиком повисла ніякова пауза. Оксана не знала, як себе поводити. Олег обмірковував лише помсту колишній. Він уже вирішив весілля буде теж 25-го.
Мабуть, є вагома причина, чому ви зробили пропозицію незнайомці? порушила тишу Надія. Якщо це спонтанність, не біда, я не ображуся, піду геть.
Ні. Ви дали слово. Завтра подаємо заяву та йдемо до ваших батьків.
Олег підморгнув:
Для початку, пропоную перейти на “ти”!
Цілий місяць до весілля зустрічалися щодня спілкувалися, пізнавали одне одного.
Може, поясниш, чому? якось запитала Надія.
У кожного є свої скелети у шафі, ухилився від відповіді Олег.
Головне, аби вони не псували майбутнє.
А ти чому погодилась?
Уявила себе княгинею, яку князь-отаман видає за першого ліпшого. А у казках усе закінчується: “Й жили вони довго і щасливо”. Ось і захотіла сама перевірити.
Насправді у Надії було складне минуле: велике кохання залишило по собі розбите серце і трохи матеріальних втрат. Вона навчилась розбиратися у людях. Хлопчаків-прилипал відганяла одразу. Того єдиного не шукала цілеспрямовано, але знала точно: потрібен розумний і самодостатній чоловік із характером. В Олегові вона це побачила. Якби він був із друзями, обминула б не задумуючись.
А яка ти княгиня Несміяна, Василиса Премудра чи царівна-Жаба? усміхнувся Олег.
Поцілуй дізнаєшся, жартувала вона.
Але не було жодних поцілунків, нічого зайвого.
Підготовку до весілля Олег взяв на себе. Надії залишалось тільки обирати із запропонованого. Навіть плаття і фату купував власноруч.
Ти у мене будеш найкрасивіша, повторював він.
У РАЦСі, у коридорі, зіткнулися з Марією та її нареченим. Олег посміхнувся, наче нічого не сталося:
Дозволь привітати, поцілував колишню у щічку. Щастя тобі з “гаманець на колесах”!
Не влаштовуй цирку, різко обірвала Марія.
Вона швидко оцінила Надю. Той сама статна, розкішна, тримається впевнено. Усіма параметрами переважає Марію. Душею Марію рвав неспокій та ревнощі. Щастя чомусь не відчувалося. Навпаки, здавалось, що розминулася із власною мрією.
Олег повернувся до Наді:
Все гаразд, трохи фальшиво повідомив він.
Ще не пізно зупинитись, прошепотіла Надія.
Ні. Йдемо до кінця.
І лише в урочистій залі, глянувши в сумні блакитні очі вже дружини, Олег зрозумів, що накоїв.
Я зроблю тебе щасливою, промовив він, уперше вірячи у це.
Потекли нові подружні будні. Оксана і Надя здружилися, легко знаходили спільну мову й чудово доповнювали одна одну. Емоційна Оксана навчилася тримати себе в руках, а спокійна Надя, як досвідчений бухгалтер, навела лад у справах та організувала побут. Фінансовий порядок повернув справу до життя. Через півроку відкрили другий магазин, потім організували будівельну бригаду почали не тільки продавати будматеріали, але й самі робити ремонти. Прибутки зросли в рази.
Виявилося, що Надя справжня Василиса Премудра, все робила невимушено, так що Олег думав ніби це його ідеї. Здавалося, живи та радій! Але Олега гнітила відсутність тої шаленої пристрасті, яку він відчував до Марії. Все стало рівно, прогнозовано, надто спокійно. “Рутина, зітхав він, засмоктує мене, як болото. Я не люблю цього, і крапка”.
Стараннями Надії бізнес вийшов на новий рівень зайнялися будівництвом котеджів “під ключ”. Перший дім звели для себе.
Чим краще йшли справи, тим частіше Олег згадував Марію: “Не могла почекати. Побачила б, на якій я зараз автівці. А дім не дім, а цілий палац!” він пишався новим життям. Його все частіше переслідувала думка: “А якщо”
Надя бачила, що чоловік страждає. Вона намагалась стати коханою, але ж не накажеш серцю, тим паче чужому. “Не всі казки здійснюються”, із сумом думала вона, проте надію не втрачала навіть імя зобовязувало.
Оксана також спостерігала за братом.
Більше втратиш, ніж знайдеш, сказала вона, заставши Олега на сторінці Марії у соцмережі.
Не лізь куди не треба! відрізав він.
Оксана кинула на нього різкий погляд:
Дурень, Надя тебе дійсно любить, а ти досі граєшся!
“Ще тільки не вистачало, щоб мені життя вказували діти”, кипів Олег. Бажання побачити Марію ставало нестерпним. І він написав їй.
Марія поскаржилася особисте життя не склалося. Чоловік вигнав її з дому без нічого. Інститут вона так і не закінчила, роботи немає, до батьків не повернулася, знімає квартиру в обласному центрі.
Декілька днів Олег вагався: “Їхати? Не їхати?” Обставини склалися так, що він залишився вдома сам, адже дружина поїхала в село до хворої бабусі. Спокуса зросла.
Вирішив; призначив зустріч. До Львова летів на крилах, не помічаючи нічого навкруги, мріяв, що скаже, куди її запросить.
Реальність виявилась суворою.
Ну ти красень, кинулася йому на шию Марія.
Запах немитого тіла різонув його нюх. Олег відсторонився:
Люди дивляться!
А мені все одно! зареготала Марія.
Коротка спідниця, дешевий макіяж, копійчані парфуми… Все це було жалюгідно перед його Надією: “Та вона ж завжди була такою! Як я досі не помічав?” засмучено думав Олег, дивлячись, як колишня кохана заливається пивом.
Дай грошей віддячу, Марія облизала губи.
Він не знав, як уникнути її товариства.
Вибач, маю справи, підвівся Олег.
Ми ж ще зустрінемось?
Не думаю, покликав офіціанта. Розрахуйте, будь ласка.
Я ще хочу тут побути, замурмотіла Марія.
Нехай дівчина відпочине, залишив купюру в три тисячі гривень.
Коли офіціант кивнув, Олег вийшов.
Додому їхав з максимальною швидкістю.
Та все-таки дурний я, лаяв себе Олег, Оксанка була права! Навіщо затівав все це? А може, не дарма?
“А Надю я жодного разу навіть Надюшею не назвав Та в мене немає ближчої людини!” він різко зупинився, вперше це усвідомивши. Сидів у машині ще з пять хвилин, прокручуючи у голові всі роки разом з Надією.
Перед очима обличчя дружини, її сині, з сумною поволокою, очі, її ніжна усмішка, як вона легко торкається його волосся витонченими руками.
“Я ж обіцяв зробити її щасливою”, подумав Олег, увімкнув двигун і швидко звернув із траси на сільську дорогу.
Тиждень це занадто довго. Я без тебе не зміг витримати навіть два дні! вигукнув Олег, коли Надя вибігла йому назустріч, щойно він підїхав до будинку її бабусі.
Ну ти й навіжений, всміхалася вона крізь сльози радості.
Надюша, кохана моя, шепотів Олег, і у обох кружляло від щастя в голові…
