Коли я прощалася зі своїм братом на вокзалі в Києві, мама була надзвичайно зворушена їй здавалося, що це може бути остання зустріч у цьому світі, з огляду на її вікову мудрість. Вона ніби розтанула в повітрі, як тінь у вечірньому сонці. Я відчувала сильне бажання побачити брата й сестру востаннє, тому рушила у дивну подорож крізь яскраві й мякі кольори, що нагадували мені про дитинство.
Спочатку я відвідала дядька Миколу у Львові. Він жартував про моє весілля, яке мало відбутися через пів року, і я у відповідь запросила його, усміхаючись загадково. Він застеріг, щоб я була обережна, бо має на згадку від народження особливий знак Погода була така, ніби хтось розфарбував небо блакиттю та сріблом.
Коли ми нарешті прибули, нас зустріла тепло тітка Аліна і її чоловік. Наступного ранку я та моя молодша двоюрідна сестра, Соломія, вирішили піти на узбережжя Чорного моря під Одесою там вода текла як каша молочна, а пісок був солодким як мед. Після купання ми повернулися на обід у будинок, наповнений запахом борщу і свіжого хліба. Соломія відчувала втому, хотіла відпочити, але розум казав їй інше вона переконала мене ще раз піти на пляж, а потім відвідати кінотеатр, де афіші розмовляли на мить.
Коли ми вийшли з води, двоє хлопців наблизилися до нас, їх тіні танцювали у сонячних плямах. Вони спитали, як дістатися на вулицю Лесі Українки. Соломія дала їм вказівки, а другий хлопець дивився на мене так, ніби шукав знайоме імя у хмарах, і запитав: Вибачте, вас звати Любомира?
Здивована, я підняла брови, а він швидко додав: Ви з Києва, і маєте подругу на імя Лада. Вона моя сестра. Я бачив вас на її фотографіях і захотів дізнатися більше про вас. І тут я помітила у нього на руці незвичайний родимий знак у формі підкови.
Ми далі всі разом пішли на кіно, де стіни відлунювали давні українські пісні, а після прогулювались берегом, де хвилі шепотіли секрети. Прощаючись, хлопець сказав, що він і його товариш закінчують робочу подорож і завтра повернуться додому. Він попросив мій телефонний номер, я погодилася, і наша бесідка у нічному повітрі перепліталась з ароматом липи.
Через десять днів ми зустрілися з ним і моєю мамою на аеропорту в Борисполі, де трава була мякша, ніж здається. А через шість місяців, ніби за велінням казки, ми стали подружжям, і на весіллі танцювали як у сні, а гості дарували нам гривні, що падали на підлогу мов листя.
