Мій син одружився, коли йому вже виповнилося 33 роки. Зараз це здається звичайним, але колись це називали занадто пізнім одруженням. Він вирішив побратися, коли його дівчина завагітніла. Ми тоді не могли натішитися це ж наша перша онука. Донечка народилася здоровою, і радість переповнила весь наш дім. Раділа й я, і чоловік, тому що це була наша мрія мати онука.
Невістка моя добра людина, хоча й зовсім молода. Господарює вправно, дім завжди начищений до блиску. Вона вміє вязати я й не сподівалася, бо сама навіть голку в руках не вміла тримати. Гарна, щира, розумна, з нормальним характером. Син обожнює її і це для мене головне. Що ще потрібно для щастя?
Коли онуці виповнилося три роки, вони несподівано оголосили, що чекають ще маля. Народився хлопчик. Вони почали перебудовувати бабусину хату усе власними руками, без чужої допомоги. Ми щиро раділи за них. Але й трьома дітьми справа не скінчилася: через кілька років невістка сказала, що знову вагітна. Минуло ще два роки і ще одна добра звістка про поповнення.
Я живу на зарплату, іноді син допомагає. Сам він уміє взятися за будь-яку роботу ремонтує все, що потрібно, будує, майструє без допомоги сторонніх. Але він звичайний водій, заробітки невеличкі. Навіщо їм так багато дітей? Він майже не буває вдома, весь час підробляє, щоб прогодувати сімю.
Під Новий рік невістка принесла мені список необхідних для дітей речей. Думаєте, там були цукерки чи іграшки? Ні, лише саме необхідне: масло для масажу, шкарпетки, колготи, трикотаж усе, що не купиш по акції. Я здивувалася і запитала сина, де вони збираються народжувати четверту дитину. Він у відповідь лише знизав плечима.
Я виростила сина чесним, працелюбним, він не боїться братися за будь-який труд. Його дружині майже 35, вона за все життя жодного дня не працювала, нема ніде ніякої трудової книжки. Якщо вона в 40 років знову народить і стане мамою впяте я навіть не здивуюся. Але я не вічна. Я старію, сили вже не ті. Мати невістки давно на тому світі допомагати їм більше нікому, окрім мене. Добре бодай те, що перебудувався вже нарешті наш дім, але що то за хатина з чотирма дітьми під одним дахом?
Я запитала у неї: «А що буде, коли допомога перестане надходити? Де підеш працювати у 40 років, якщо ти не маєш жодного досвіду?». Вона мені своїм тихим голосом відповіла: «Якось воно буде». А якщо, не дай Боже, з моїм сином щось трапиться? Як мені, старій, поставити на ноги таку велику родину?
Є у мене й другий син. Він теж дорікає мені, що я приділяю замало часу його дитині, адже без кінця допомагаю старшому синові. Часу на себе в мене вже й не лишається, а на душі тривога та безсоння.
