Це неправильно! Все-таки вона його мама! Він може забрати її до себе додому! Такі слова лунають від найближчих до мого чоловіка людей. Я розумію, що й мої подруги думають так само, але ніхто не каже мені цього прямо. Причина такого ставлення ситуація із моєю свекрухою.
Марія має 83 роки, важить понад сто кілограмів і часто хворіє. Чому ти не забереш Марію жити до себе? запитав мене мій двоюрідний брат кілька років тому. Добре, що ти допомагаєш їй щодня, але раптом щось трапиться вночі? Їй самій тяжко. Зрештою, твій Данило її єдина опора.
Всі очікують, що бабуся буде під доглядом єдиного сина, його дружини та внука. За останні пять років Марія жодного разу не виходила з квартири. Її болять ноги, а вага позбавила рухливості. Все почалося тридцять років тому. Тоді моя свекруха була енергійна, молода, здорова й впевнена у собі.
Кого ти привів до мене? обурилася мама майбутнього чоловіка, Данила. За таку невістку я пожертвувала всім у житті?
Після цих слів ми мовчки йшли до тролейбуса. Того часу мама чоловіка жила на престижній околиці Львова, у великому й гарному будинку. Її чоловік займав важливу посаду, тому Марія довго жила добре, навіть після його смерті. Данило догнав мене того дня і пішов зі мною. Мені пощастило з чоловіком: він не сліпо слухав маму, хоча й поважав старших. Він переконував мене, що це в неї такий характер.
Коли одружилися, почали збирати на власну квартиру. Данило виїхав і не повертався пів року працював. За кілька років ми купили будинок у Києві й завершили ремонт. Відвідували Марію нечасто. Вона встигала казати усім знайомим і моєму чоловіку дурниці про мене: мовляв, невістка не дає допомагати матері. Ніби я не дозволяю. Ось такі розмови.
Вирішила переїхати до міста, але грошей від продажу будинку не вистачило. Вона просила нас допомогти і обіцяла, що квартиру залишить у спадок нашому синові, її онукові. Але у нотаріуса несподівано заявила, що житло має бути записане на неї, бо подруга сказала, що бабусі часто залишаються без житла. Потім вирішила, що залишить квартиру тому, хто буде доглядати за нею у старості хотіла бути господинею! Казала, що ми її обдуримо й залишимо без нічого.
Майже двадцять років минуло з того часу. У нотаріуса її всі почули, нам було соромно. Ми зупинились на цьому. Вона переїхала майже одразу й не дала навіть зробити дрібний ремонт. Прожила там місяць почала нарікати, що все старе, ламається, сиплеться. За все звинувачувала мене: неправильну квартиру знайшла, хотіла обдурити.
Марія обожнювала дітей своєї сестри, а власного онука ігнорувала. Прикидалася навіть, що не знає його день народження! Кілька років тому свекруха захворіла. Набрала вагу, ледве ходила по квартирі. Я носила здорову їжу, призначену лікарем. Але Марія сварилась, відмовлялась від їжі, казала, що лише сестра її правильно годує, а я морю голодом.
Минулого року Данило почав наполягати, щоб я забрала Марію до нас. Мовляв, мама все усвідомила й готова слухати лікаря.
Добре, погодилась я, але поставила умови: кухня лише моя, я вирішую, що готувати, й жодних її сестер чи родичок у нас вдома.
Свекруха обурилась, відмовлялась переїхати вважала, що прийде і знову стане головною господинею. Але в нас є одна справжня господиня я! Довелося їздити до неї, прибирати, готувати, навіть залишатись на ніч. А її улюблена сестра переймалася її долею тільки телефоном.
Марія скаржилась по телефону, що я її морю голодом: не даю цукерок та копчених ковбас. Просила привезти тістечка. Але сестра, посилаючись на зайнятість, відкладала візит, хоча жила втричі ближче. Вона приходила раз на місяць, приносила нездорову їжу, а я щодня доглядала за Марією.
Одного разу свекруха зателефонувала сестрі й поскаржилася, що зникли намисто і хрестик. Сказала, що ми з сестрою були в неї, але підозрює, що саме я забрала її речі.
Я мовчки поставила їжу на столик і взяла ланцюжок та хрестик, який впав з тумбочки. Вдома розповіла все Данилові і вирішила більше не ходити до Марії. Запропонувала відправити її до пансіонату для людей похилого віку. Данило погодився.
У цій історії я навчилась важливому: доброта й турбота не завжди повертаються вдячністю. Але варто памятати допомагаючи іншим, ми робимо справжній внесок у свою душу. Іноді любов означає вміти обрати здорові межі для себе й своїх близьких.
