Я маю двох дітей. Вони обоє від різних чоловіків. Перша дитина донька. Христина зараз вже має 16 років. Її батько сплачує аліменти і постійно спілкується з нею. Хоча мій перший чоловік одружився вдруге і має ще двох дітей від нової дружини, він памятає про нашу доньку.
Мій син, натомість, менш щасливий. Два роки тому мій другий чоловік важко захворів і через три дні помер у лікарні. Минуло чимало часу, але досі не можу повірити, що його більше немає. Часто здається, що двері ось-ось відчиняться, і він зайде, посміхнеться і побажає гарного дня. Коли такі думки навідують, я плачу весь день.
За ці роки я особливо зблизився з мамою мого покійного чоловіка, Людмилою. Їй теж було не менше важко, адже він був її єдиним сином. Ми залишалися разом, підтримували одне одного, допомагали пережити цей непростий період. Постійно телефонували, бачилися, згадували мого чоловіка.
Колись ми навіть замислювалися над тим, щоб жити разом, але потім свекруха передумала. Так і промайнуло вже 7 років. У нас із свекрухою завжди були чудові стосунки. Можна сміливо сказати, ми стали близькими друзями.
Я памятаю, як завагітнівши, свекруха якось згадала про тест на батьківство, не знаю чому. Виявилося, вона дивилася якось по телевізору передачу про чоловіка, який виховував чужу дитину, а потім дізнався правду. Я відразу сказала, що це абсолютна нісенітниця.
Якщо чоловік сумнівається, чи це його дитина, то він ніколи по-справжньому не буде дбати про неї й стане татом лише на свята!
Свекруха переконувала, що я вагітна саме від її сина. Я була впевнена, що після народження сина вона попрохає зробити тест, але свекруха мовчала.
Цього літа свекруха тяжко захворіла, і стан її швидко погіршувався. Я вирішив, що їй потрібно перебратися ближче до нас. Знайшов ріелтора і ми обирали їй квартиру в Києві.
Коли ж їй стало зовсім погано і вона потрапила до лікарні, мені знадобилося свідоцтво про смерть свого чоловіка для оформлення документів у агенції. Свекруха не могла сама знайти, тож я пішов до її квартири. Почав шукати довідку серед паперів.
Поки шукав, натрапив на несподіваний документ тест на батьківство. Виявилось, коли моєму сину було лише два місяці, свекруха зробила тест, який підтвердив, що це син мого чоловіка.
Я був шокований. Стало зрозуміло, що свекруха мені ніколи не довіряла! Я не змовчав, одразу все розказав їй. Свекруха просить пробачення, каже, шкодує за свій вчинок. Але мені важко заспокоїтись. Відчуваю, що мене зрадили стільки років вона мовчала!
Тепер вже не маю такого бажання допомагати свекрусі. Але водночас розумію: окрім мене, у неї нікого немає.
Не хочу позбавляти сина бабусі, тому і надалі допомагатиму їй. Та вже не буде тієї теплоти і довіри між нами, яка була раніше.
