Коли Віра прийшла забирати сина з дитсадка, той кинувся їй на шию і з гарячою пристрастю прошепотів на вушко:

Коли Оксана пришла забирати сина з дитсадка, той стрімголов кинувся їй на шию й гаряче зашепотів на вухо:
Мамо, мамо, а давай заберемо собі Оленчину бабусю!
Чого? Яку бабусю? Про що ти взагалі? не зрозуміла Оксана. Одягайся швидше, нас тато в автівці чекає.
Он ту бабусю! Тарас почав показувати пальцем на стареньку жіночку, яка неквапливо вела когось малого до виходу з садочка. Оленчину ж! Я ж кажу!
Не вигадуй, це чужа бабуся.
То й що? занив син. Попроси її, нехай теж буде моєю бабусею. Дуже прошу.
В тебе свої бабусі є. Навіть дві! Навіщо ще одна? Досить фантазій. Надягай штанці.
Ну, мам… Тарас зробив найжалісніше обличчя на районі, натягуючи теплі штани. А мої бабусі вони не такі, не справжні. А у Оленки правильна. Справжня.
Це чому наші не справжні? усміхнулась Оксана, ніби виправдовувалася. Вони ж нас з татом народили, а не Оленчина. Ось і є кому бути бабусею.
Ото й що? Син сумно зиркнув на неї. Народили добре. А бабусею так і не стали.
Як це не стали? Якщо ти наш син, то наші мами автоматично твої бабусі!
Не хочу автоматичних! Я хочу СПРАВЖНЮ таку, як у Оленки.
А яка вона, ця «справжня»?
Оленчина дозволяє кричати їй «бабусю!» на весь двір і нічого! А у мене одна наказує називати її просто Тамарою, а друга сварить, якщо я на подвірї голосно гукну «бабусю!».
Як це сварить?
Просто. Каже: «Яка я тобі бабуся? Я ще молода. Не позор мене перед сусідами!»
Це що, моя мама?
Ага. І ще казала, що ти її дитиною підміняєш. А Оленчина каже, що Оленка її головне щастя в житті. Я теж так хочу!
Та не може бути, щоб моя мама таке казала Оксана на мить задумалася. Одягайся уже, синку, а то тато вже, мабуть, нервує. А Тамара теж тебе сварить за слово «бабуся»?
Не сварить ворушить плечима Тарас. Вона просто не відгукується. А коли кажу їй «Тамара», хвалить мене. І ще Мамо, а чому мої бабусі не вміють готувати смачну їжу?
Чого? Оксана витріщилася на сина. Що ти таке кажеш? Тебе вони ще й голодом мучать?
Авжеж! урочисто заявив Тарас.
От обманщик! Вони ж годують тебе краще, ніж мене в дитинстві годували! Я ж бачила, чим тебе частують!
Та ну Тарас скривився. Ковбаса, вареники з магазину, салати Це розве ідеальна їжа?
А яка ж то ідеальна?
Млинці!
Млинці? перепитала мама.
Ага! Або оладки! Оленчина бабуся щойно сказала: прийдемо додому нагодую тебе гарячими оладками зі сметанкою та вишневим варенням. Памятаєш, каже, як ми влітку разом варення варили Оленка сяє, а ми з моїми бабусями ніколи ніякого варення не варили.
Ох ти, Тарасику Мама з розчуленням подивилася на сина. А хочеш, сьогодні ввечері домашнє варення з чаєм попємо? Заїдемо в магазин, купимо.
Та ну Магазинне невкусне
Звідки знаєш?
Бабуся вже купувала пробували
А оладки ти просив спекти?
Просив похмуро одягаючи курточку, мовив Тарас. Сказали: довго возитися. І в кафе мене водять там є млинці. Але вони холодні, з джемом солодко, аж зуби зводить! А Оленчина бабуся каже: домашні оладки, з пательні найсмачніші у світі.
Та воно ж так і є мрійливо погодилась Оксана, взяла малого за руку і повела до стоянки, де у старенькому «Ланосі» чекали на них тато.
Поки йшли, Оксана набирає номер подруги:
Світлано, ти вдома? мовила винувато.
Дома, відповідає подруга.
Можна я тебе про щось попрошу? Обіцяй не сміятись
Що таке?
Колись ти вихвалялася, що вмієш робити найкращі оладки. Твій Остап їх їсть, поки не скінчаться.
Ну.
Дай мені рецепт того тіста Але замість відповіді та розсміялася. Ну я ж просила не смійся! Мені конче треба!
Та приїжджай до мене, я навчу! відказує Світлана.
Коли?
Хоч зараз!
Ой, не можу я Тараса забрала, мене чоловік чекає
То приїдьте всі! Мої хлопці познайомляться, а ми оладки напечемо. Чекаю! і поклала слухавку.
Наступного дня Оксана відпросилася з роботи, поїхала до мами і примусила її вчитись пекти оладки. Мама спершу з обуренням бурчала щось про сучасних бабусь і жіночу незалежність, але Оксана поставила крапку:
Мамо, якщо тобі внуки тягар, я Тараса сюди більше не привезу. Ти взагалі знаєш, чим відрізняється справжня бабуся від несправжньої? І чого ти жодного разу зі мною не варила хоч якоїсь полунички влітку? У тебе ж онук є!
Мама хотіла щось кинути у відповідь, але натрапила на мамин погляд Оксани і вирішила промовчати. На всяк випадок.