Запис у щоденнику. Київ, середина осені.
Я познайомився з Катериною на весіллі наших спільних друзів у самому серці Києва. Зустріч була несподіваною, але між нами одразу проскочила іскра, і ми провели той вечір разом, забувши про все. Наші стосунки розвивалися стрімко буквально за кілька місяців після знайомства ми одружилися й оселилися удвох у невеличкій однокімнатній квартирі на Лівому березі.
Через деякий час Катерина повідомила мені, що чекає на дитину. Але через різні обставини то застуда, то робота не відпускала, то інші проблеми ми так і не потрапили на жодне УЗД упродовж всієї її вагітності.
Вагітність була важкою. Катерина швидко втомлювалася, постійно мучилася від нудоти та болю у спині. Через великий живіт довго ходити їй не вдавалося, тому здебільшого вона лежала. Останній місяць перед пологами вона взагалі не виходила з дому. Я дуже любив дружину й турбувався про неї, втім більшість часу проводив на роботі треба було заробляти гроші.
Пологи почалися раніше, ніж ми очікували. Лікарі не відходили від Катерини, бо несподівано народилися трійня: дві дівчинки Олена й Соломія, і хлопчик Марко. Я був просто шокований, коли зайшов до палати: за одну мить став батьком трьох дітей!
Поки Катерина була в лікарні, я придбав дитячі ліжечка, хоча місця у нашій крихітній квартирі майже не лишалося. Справа стояла так, що переїхати було нікуди. Наступило повсякденне життя: безсонні ночі, дитячі хвороби. Я мріяв повернути все назад щасливу безтурботну любов, романтичні вечори й душевні розмови до світанку. Та цього вже не було.
Катерині ледве вдавалося справлятися з трьома дітьми, тим паче часу для мене зовсім не залишалося. Врешті я не витримав. Одного дня пішов на роботу й більше додому не повернувся.
Катерина дзвонила всюди: у лікарню, до поліції, знайомим все марно. Згодом стало зрозуміло, що я просто втік від дружини та дітей, неспроможний на зобовязання.
Тоді Катерина усвідомила: треба бути сильною, бо лише вона відповідальна за долю малюків. Переїхала до неї мама з Західної України, допомагала з дітьми. Вдвох вони виховували малюків нелегко, але іншого виходу не було. Катерина залишалася з дітьми до їхніх двох років, жили на дитячі гроші й пенсію її мами.
Неподалік від дому відкрився новий торговий центр, і Катерина пішла туди працювати. Її відповідальність і старанність помітили взяли на роботу, незважаючи на те, що в неї трійня.
З того часу життя стало легшим. Згодом навіть вдалося найняти няню, і її мама нарешті відчула полегшення. Через кілька років Катерину підвищили, вона змінилася докорінно стала доглянутою, впевненою у собі жінкою. Саме такою її побачив колишній чоловік я коли приїхав відвідати батьків до Києва.
Я попросив у Катерини пробачення й шанс повернути сімю. Та дивлячись на мене, вона сказала однозначно: другого разу не буде, її почуття давно згасли. Коли я пішов, Катерина зітхнула з полегшенням вдалося нарешті стерти минуле й дивитися у майбутнє без жалю.
Записую це у щоденнику й розумію ніколи не залишай родину в скрутну хвилину, не тікай від труднощів. Справжня сила підтримувати близьких, а не здаватися.
